Брадикардія може бути обумовлена цілою низкою лікарських засобів: бета-адреноблокаторами, антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідин, дизопірамід), класу ІІІ (аміодарон та соталол), класу IY (дилтіазем та верапаміл), а також глікозидами наперстян. застосовуючи для лікування хвороби Альцгеймера.
Протипоказано застосування препарату Бетак із зазначеними нижче препаратами. Флоктафенін. У разі шоку або артеріальної гіпотензії, зумовленої флоктафеніном, бета-адреноблокатори призводять до зниження компенсаторних серцево-судинних реакцій.
Сультопід. Порушення автоматизму серця (надмірна брадикардія) обумовлено адитивним ефектом зменшення частоти скорочень.
Не рекомендується застосовувати препарат Бетак із наведеними нижче препаратами. Блокатори кальцієвих каналів (беприділ, дилтіазем та верапаміл). Порушення автоматизму (надмірна брадикардія, зупинка синусового вузла), синоатріальної та атріовентрикулярної провідності, серцева недостатність (синергічна дія).
Такі комбінації можна застосовувати лише при ретельному клінічному контролі та електрокардіографічному спостереженні, особливо для хворих похилого віку або на початку лікування.
Аміодарон. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (придушення симпатичних компенсаторних механізмів). Слід з обережністю застосовувати препарат Бетак із зазначеними препаратами. Інгаляційні анестетики, які містять галоген.
Бета-адреноблокатори призводять до зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій (під час операції пригнічення бета-адренорецепторів можна усунути за допомогою бета-стимуляторів). Як правило, терапію бета-блокаторами не слід припиняти, а різкої відміни препарату слід уникати у будь-якому випадку. Необхідно повідомити анестезіолога про лікування.
Препарати, які можуть провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes (крім сультоприду).
Антиаритмічні препарати класу Iа (хінідин, гідрохінідин та дизопірамід) та класу III (аміодарон, дофетилід, ібутилід, сотатол); деякі нейролептики групи фенотіазину (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид) та інші препарати (цисаприд, дифеманізол моксифлоксацин, пентамідин, внутрішньовенний спіраміцин та вінкамін).
Підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії та особливо пароксизмальної тахікардії типу torsades de pointes (гіпокаліємія є фактором, що провокує). Потрібен клінічний та електрокардіографічний контроль.
Пропафенон. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (придушення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль.
Баклофен. Посилення антигіпертензивної дії. Потрібен контроль АТ та коригування дози антигіпертензивного засобу. Інсулін та антидіабетичні сульфонаміди. Усі бета-блокатори можуть маскувати деякі симптоми гіпоглікемії, такі як тахікардія, серцебиття.
Пацієнт має бути попереджений про необхідність посилити самоконтроль рівня цукру в крові. Інгібітори холінестерази (амбеноміум, донепезил, галантамін, неостигмін, піридостигмін, рівастигмін, такрин). Ризик посилення брадикардії (адитивна дія). Потрібен регулярний клінічний контроль.
Антигіпертензивні засоби центральної дії (клонідин, апраклонідин, альфа-метилдоп, гуанфанцин, моксонідин, рілменідин). Значне підвищення артеріального тиску при різкому відміні антигіпертензивного препарату центральної дії. Необхідно уникати раптового скасування антигіпертензивного засобу та проводити клінічний контроль.
Лідокаїн (внутрішньо). Збільшення концентрації лідокаїну в плазмі з можливим посиленням небажаних неврологічних та серцевих ефектів (зниження метаболізму лідокаїну в печінці).
Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль та можливе визначення концентрації лідокаїну в плазмі крові як під час лікування бета-адреноблокаторами, так і після його припинення. При необхідності – корекція дози лідокаїну. Комбінації, що потребують особливої уваги. Нестероїдні протизапальні препарати (системна дія), зокрема селективні інгібітори ЦОГ-2.
Зниження гіпотензивного ефекту (пригнічення вазодилатувальних простагландинів нестероїдними протизапальними препаратами та затримка рідини та натрію піразолоновими похідними).
Блокатори кальцієвих каналів (дигідропіридину). Артеріальна гіпотензія, недостатність кровообігу у хворих з латентною або неконтрольованою серцевою недостатністю.
Лікування бета-адреноблокаторами може мінімізувати рефлекторні симпатичні механізми, що запускаються при надмірних гемодинамічних реакціях. Антидепресанти, споріднені з іміпраміном, нейролептиками. Посилення гіпотензивного ефекту та ризик ортостатичної гіпотензії (адитивна дія).
Мефлохін. Ризик брадикардії (адитивна дія щодо розвитку брадикардії).
Дипіридамол (внутрішньовенно). Посилення антигіпертензивного ефекту.
Альфа-блокатори, що застосовуються в урології (альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Посилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик гіпотензії.
Аміфостин. Посилення антигіпертензивного ефекту. Серцеві глікозиди. Комбінація, яка може подовжувати час атріовентрикулярної провідності та викликати брадикардію. Фінголімод.
Одночасне застосування фінголімоду з бета-блокаторами може потенціювати брадикардичний ефект і тому ця комбінація не рекомендована. У разі необхідності одночасного застосування потрібен відповідний моніторинг з початку лікування, рекомендується як мінімум проводити нічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні речовини. У разі виникнення шоку або артеріальної гіпотензії на введення контрастних речовин бета-блокатори призводять до зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій. Якщо можливо, лікування бета-блокаторами слід припинити перед проведенням радіографічного дослідження. Якщо застосування потрібне, лікар повинен мати можливість проведення інтенсивної терапії.
Кортикостероїди та тетракозактиди. Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води та натрію у поєднанні з кортикостероїдами).