Перед застосуванням струсити.
Режим дозування встановлюють індивідуально, залежно від показань, тяжкості захворювання та клінічної відповіді хворого на лікування.
Дозування
Доза має бути мінімальною, а період застосування - максимально коротким. Початкову дозу слід підбирати для отримання задовільного клінічного ефекту. Якщо задовільний клінічний ефект не проявляється протягом певного проміжку часу, лікування слід припинити шляхом прогресивного зменшення дози та проводити іншу відповідну терапію.
У разі сприятливої відповіді слід визначити відповідну дозу, якої потрібно дотримуватися, поступово зменшуючи початкову дозу з прийнятними інтервалами, доки буде досягнуто мінімальної дози з відповідною клінічною відповіддю.
Спосіб застосування
Суспензія Бетафос не призначена для внутрішньовенного або підшкірного введення.
Системне застосування
При системному застосуванні в більшості випадків лікування починають із введення 1-2 мл препарату та за необхідності повторюють. Дозування та частота введення залежать від тяжкості стану пацієнта та відповіді на лікування. Препарат вводять глибоко внутрішньом'язово в сідницю:
- при важких станах (системний червоний вовчак та астматичний статус), які потребують екстрених заходів, початкова доза препарату може становити 2 мл
- при різних дерматологічних захворюваннях зазвичай достатньо 1 мл препарату, введеного внутрішньом'язово; введення препарату можна повторити, залежно від відповіді на лікування;
- при захворюваннях дихальної системи полегшення симптомів досягається протягом кількох годин після ін'єкції препарату Бетафос. При бронхіальній астмі, сінній лихоманці, алергічному бронхіті та алергічному риніті суттєве покращення стану досягається після введення 1-2 мл препарату
- при гострих та хронічних бурситах доза для внутрішньом'язового введення становить 1-2 мл препарату. За необхідності проводять кілька повторних вступів.
Місцеве застосування
Одночасне застосування місцевого анестезуючого препарату необхідне лише в окремих випадках (ін'єкція практично безболісна). Якщо одночасне введення анестезуючої речовини бажано, то препарат Бетафос можна змішати (у шприці, а не у флаконі) з 1% або 2% розчином лідокаїну гідрохлориду або прокаїну гідрохлориду або подібних до місцевих анастетика, використовуючи лікарські форми, не містять парабени. Не дозволяється застосовувати анестетики, що містять метилпарабен, пропілпарабен, фенол та інші подібні речовини. При застосуванні анестетика в комбінації з препаратом Бетафос спочатку набирають у шприц із флакона необхідну дозу, потім у цей же шприц набирають необхідну кількість місцевого анестетика і струшують шприц протягом короткого періоду часу.
При гострих бурситах (субдельтовидному, підлопатковому, ліктьовому та передньонадколінному) введення 1-2 мл препарату Бетафос у синовіальну сумку полегшує біль та повністю відновлює рухливість за кілька годин.
Лікування хронічного бурситу проводять меншими дозами препарату після усунення гострих симптомів хвороби.
При гострих тендосиновіітах, тендинітах та перитендинітах одна ін'єкція препарату Бетафос може полегшити стан хворого, при хронічних – може знадобитися повторне введення препарату залежно від стану хворого.
При ревматоїдному артриті та остеоартриті внутрішньосуглобове введення препарату в дозі 0,5-2 мл може зменшити біль, болючість та тугорухливість суглобів протягом 2-4 годин після введення. Тривалість терапевтичної дії препарату значно варіює і може становити 4 та більше тижнів. Внутрішньосуглобове введення препарату Бетафос добре переноситься суглобом та навколосуглобових тканин.
Рекомендовані дози препарату при введенні у великі суглоби (наприклад, у колінний, стегновий) - 1-2 мл у середні (наприклад, у ліктьовій) - 0,5-1 мл у малі (наприклад, у кистьовій) - 0, 25-0,5 мл.
У разі дерматологічних захворювань ефективне внутрішньошкірне введення препарату безпосередньо в осередок ураження. Реакція деяких уражень, щодо яких не проводиться безпосереднє лікування, може зумовлюватись невеликим системним ефектом препарату. Вводять 0,2 мл/см2 препарату Бетафос усередину шкіри (не під шкіру) за допомогою туберкулінового шприца та голки 26 G. Загальна кількість лікарського засобу, що вводиться в місце ін'єкції, не повинна перевищувати 1 мл.
Захворювання ніг, чутливі до кортикостероїдів. Можна подолати бурсит під мозолями шляхом двох послідовних ін'єкцій по 0,25 мл кожна. При таких захворюваннях, як тугорухливість великого пальця стопи (згинальна контрактура великого пальця стопи), варусний малий палець ноги (відхилення п'ятого пальця всередину) та гострий подагричний артрит, полегшення може настати дуже швидко. Для більшості ін'єкцій у стопу підходить туберкуліновий шприц із голкою 25 G довжиною 1,9 см.
Рекомендовані дози препарату Бетафос (з інтервалами між введеннями приблизно 1 тиждень): при бурсіті під мозолем - 0,25-0,5 мл при шпорі п'яти - 0,5 мл, при тугорухливості великого пальця стопи - 0,5 мл, при варусному малому пальці стопи - 0,5 мл, при синовіальній кісті - 0,25-0,5 мл; при метатарзалгія Мортона - 0,25-0,5 мл; 5 мл, при гострому подагричному артриті – 0,5-1 мл.
Особливості застосування
Суспензія Бетафос не призначена для внутрішньовенного або підшкірного введення.
Повідомлялося про серйозні неврологічні порушення, у т.ч. летальні, після проведення епідуральної ін'єкції кортикостероїдів. Серед інших порушень повідомляли про інфаркт спинного мозку, параплегія, квадриплегію, пробкову сліпоту та інсульт. Зазначені серйозні неврологічні порушення спостерігали з та без застосування рентгеноскопії. Оскільки безпека та ефективність епідурального введення не з'ясовані, кортикостероїди не рекомендовані для епідурального застосування.
Рідко спостерігали анафілактоїдні/анафілактичні реакції з ймовірністю шоку у пацієнтів, які отримували лікування кортикостероїдами для парентерального введення. Слід дотримуватись відповідних заходів щодо пацієнтів з алергічними реакціями на кортикостероїди в анамнезі.
Суворе дотримання правил асептики є обов'язковим при застосуванні препарату.
До складу препарату Бетафос входить два ефіри бетаметазону, один з яких – бетаметазону натрію фосфат – швидко всмоктується з місця ін'єкції. Тому слід враховувати, що ця розчинна складова препарату Бетафос може мати системний вплив.
Раптова відміна або зменшення дози при постійному застосуванні (у разі дуже високих доз, після короткого періоду застосування) або при збільшенні потреби у кортикостероїдах (внаслідок стресу: інфекція, травма, хірургічне втручання) можуть підвищити недостатність кори надниркових залоз. У такому разі необхідно поступово зменшувати дозування. У разі стресу іноді необхідно знову приймати кортикостероїди або збільшити дозування.
Зменшувати дозування потрібно під суворим контролем; іноді необхідно контролювати стан пацієнта протягом періоду до одного року після припинення тривалого лікування або застосування підвищених доз.
Симптоми недостатності кори надниркових залоз включають дискомфорт, м'язову слабкість, психічні розлади, сонливість, болі в м'язах і кістках, лущення шкіри, задишку, анорексію, нудоту, блювання, лихоманку гіпоглікемію, гіпотензія, зневоднення організму і навіть . Лікування недостатності кори надниркових залоз полягає у застосуванні кортикостероїдів, мінералокортикоїдів, води, хлориду натрію та глюкози.
Швидке введення кортикостероїдів у високих дозах може призвести до серцево-судинної недостатності, тому ін'єкцію слід робити протягом 10-хвилинного періоду.
При тривалій терапії кортикостероїдами необхідно передбачити перехід від парентерального до перорального застосування після оцінки потенційної користі та ризику.
При проведенні внутрішньосуглобових ін'єкцій важливо знати, що:
таке введення може мати місцеву та системну дію;
для виключення можливості розвитку септичного процесу дуже важливо дослідити будь-яку рідину, яка може знаходитися в суглобі:
- місцеву ін'єкцію не слід робити в суглоб, попередньо було інфіковано;
помітне посилення болю та локального набряку, подальше обмеження рухливості суглоба, підвищення температури та дискомфорт можуть свідчити про септичний артрит якщо діагноз цієї інфекції підтвердиться, то потрібно почати відповідне антибактеріальне лікування;
- кортикостероїдні засоби не можна вводити в нестабільні суглоби, інфіковані ділянки або міжхребцевий простір;
- повторні ін'єкції в суглоби, уражені остеоартритом, можуть призвести до посилення руйнування суглоба
після успішної внутрішньосуглобової терапії пацієнту слід уникати перевантажень суглоба;
- кортикостероїдні засоби не можна вводити безпосередньо в сухожилля, оскільки в майбутньому це може призвести до розриву.
Внутрішньом'язові ін'єкції кортикостероїдів необхідно вводити глибоко в м'яз для запобігання виникненню локальної атрофії тканин.
Введення кортикостероїдів у м'яку тканину або в осередок ураження і суглоб можуть викликати системні та місцеві ефекти.
Особливі групи пацієнтів, що знаходяться в зоні ризику
Хворим на діабет бетаметазон можна застосовувати лише протягом короткого періоду під суворим медичним контролем, враховуючи його ГКС властивості (трансформація білків у глюкозу).
Спостерігають підвищення ефекту глюкокортикоїдів у пацієнтів з гіпотиреозом або цирозом печінки.
Необхідно уникати застосування препарату Бетафос пацієнтам з герпетичною ураженням очей (через можливість перфорації рогівки).
На тлі застосування кортикостероїдів можливі порушення психіки. При лікуванні кортикостероїдами може підвищуватися схильність до емоційної нестабільності або психозу.
Заходи необхідні в таких випадках: при неспецифічному виразковому коліті, загрозі перфорації, абсцесі або інших інфекціях піогену; при дивертикулах; кишкових анастомозах; виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки; ниркової недостатності артеріальної гіпертензії; остеопороз; тяжкій міастенії; глаукома; гострі психози; вірусних та бактеріальних інфекціях; затримки зростання; туберкульоз; синдром Кушинга; діабет серцевої недостатності у разі складного для лікування випадку епілепсії схильності до тромбоемболії або тромбофлебіту; під час вагітності.
Оскільки ускладнення при лікуванні кортикостероїдами залежать від дози та тривалості лікування, то для кожного пацієнта при виборі дози та тривалості лікування необхідно враховувати співвідношення ризику та користі.
Застосування кортикостероїдів може маскувати деякі ознаки інфекції або ускладнювати виявлення інфекції. Під час такого лікування через зменшення резистентності можуть з'являтися нові інфекції.
Тривале лікування може призвести до розвитку задньої субкапсулярної катаракти (особливо у дітей) або до глаукоми, що може спричинити ураження зорових нервів та посилити вторинні очні інфекції, спричинені грибами чи вірусами. У разі тривалого лікування (більше 6 тижнів) необхідно проводити регулярні офтальмологічні обстеження.
Середні та підвищені дози кортикостероїдів можуть спричинити підвищення артеріального тиску, затримку рідини та натрію в тканинах та збільшення виведення калію з організму. Ці ефекти є менш ймовірними при застосуванні синтетичних похідних сполук, якщо вони не використовуються у високих дозах. Можна розглянути можливість застосування дієти з низьким вмістом солі та прийом харчових добавок з калієм. Усі кортикостероїди прискорюють виведення кальцію з організму.
Пацієнти, які отримують терапію кортикостероїдами, не можуть отримувати такі види лікування:
- вакцинація проти віспи;
- інші методи імунізації (особливо при застосуванні високих доз) через ризик неврологічних ускладнень та неадекватну відповідь антитіл.
Однак пацієнтам, які отримують кортикостероїдні засоби як замісну терапію, можна проводити імунізацію (наприклад, при хворобі Аддісона).
Пацієнтам, зокрема дітям, які отримують кортикостероїди в дозах, що пригнічують імунітет, слід уникати контакту з хворими на вітряну віспу та кір.
Призначення препарату при активному туберкульозі можливе лише у разі швидкоплинного або дисемінованого туберкульозу у поєднанні з адекватною протитуберкульозною терапією. Якщо кортикостероїди призначені пацієнтам, хворим на латентний туберкульоз, або тим, хто реагує на туберкулін, суворий контроль є необхідним, оскільки можливе відновлення хвороби. При тривалій терапії кортикостероїдами пацієнти також мають отримувати хіміопрофілактику. Якщо застосовують рифампіцин у програмі хіміопрофілактики, слід стежити за посиленням кортикостероїдів метаболічного кліренсу в печінці; може виникнути необхідність корекції дози кортикостероїдів.
Оскільки кортикостероїди можуть затримувати зростання дітей, у т.ч. немовлят, а також пригнічувати ендогенне продукування кортикостероїдів, важливо ретельно контролювати зростання та розвиток дітей у разі тривалого лікування.
При застосуванні глюкокортикостероїдів можлива зміна рухливості та кількості сперматозоїдів у деяких пацієнтів.
До складу препарату Бетафос входить бензиловий спирт, який може викликати токсичні реакції та анафілактоїдні реакції у немовлят та дітей віком до 3 років. Не слід застосовувати цей препарат недоношеним дітям або новонародженим доношеним.
До складу препарату Бетафос входить метилпарагідроксибензоат (E 218) та пропілпарагідроксибензоат (E 216), які можуть викликати алергічні реакції (можливо, відстрочені), а у виняткових випадках – утруднення дихання.
Це лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Порушення зору
При застосуванні кортикостероїдів системної та місцевої дії (включаючи інтраназальне, інгаляційне та внутрішньоочне введення) можливі порушення зору. Якщо виникають такі симптоми, як нечіткість зору або інші порушення з боку зору, пацієнту слід пройти обстеження у офтальмолога для оцінки можливих причин порушення зору, які можуть включати катаракту, глаукому або такі рідкісні захворювання, як центральна серозна хоріоретинопатія, про що повідомляли після застосування кортикостероїдів. системної та місцевої дії.