Авелокс таблетки в/о 400 мг № 5

По 5 таблеток у блістері; по 1 блістеру в упаковці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки рожевого кольору, матові, довгасті, двоопуклі, з фаскою, з гравіюванням "BAYER" на одній стороні та "М400" на іншій стороні.

Протимікробний засіб із групи фторхінолонів, діє бактерицидно. Виявляє активність щодо широкого спектру грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробних, кислотостійких та атипових бактерій: Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp. Ефективний щодо бактеріальних штамів, резистентних до бета-лактамів та макролідів.

Активний щодо більшості штамів мікроорганізмів:

• грампозитивні - Staphylococcus aureus (включаючи штами, нечутливі до метициліну), Streptococcus pneumoniae (включаючи штами, стійкі до пеніциліну та макролідів), Streptococcus pyogenes (група А);
• грамнегативні - Haemophilus influenzae (включаючи як продукуючі, так і не продукуючі β-лактамазу штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (включаючи як продукуючі, так і неу, Enterobacter cloacae;
• атипові - Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae.

За даними досліджень in vitro, хоча перераховані нижче мікроорганізми чутливі до моксифлоксацину, проте безпеку та ефективність його при лікуванні інфекцій не було встановлено.

Грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (включая штаммы, чувствительные к метициллину), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae.

Грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia

Анаеробні мікроорганізми: Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaornicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp. perfringens, Clostridium ramosum.

Атипові мікроорганізми: Legionella pneumophila, Caxiella burnettii.

Блокує топоізомеразами II та IV, ферменти, що контролюють топологічні властивості ДНК, та беруть участь у реплікації, репарації та транскрипції ДНК. Дія моксифлоксацину залежить від його концентрації у крові та тканинах. Мінімальні бактерицидні концентрації майже не відрізняються від мінімальних переважних концентрацій.

Механізми розвитку резистентності, що інактивують пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди та тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну активність моксифлоксацину. Перехресна резистентність між моксифлоксацином та цими препаратами відсутня.

Плазмідно-опосередкований механізм розвитку резистентності не спостерігався. Загальна частота розвитку резистентності – низька. Дослідження in vitro показали, що резистентність до моксифлоксацину повільно розвивається в результаті ряду послідовних мутацій. При багаторазовому впливі на мікроорганізми моксифлоксацином у субмінімальних пригнічуючих концентраціях лише трохи підвищуються показники МПК.

Між препаратами із групи фторхінолонів спостерігається перехресна резистентність. Однак деякі грампозитивні та анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших фторхінолонів, чутливі до моксифлоксацину.

Після прийому внутрішньо моксифлоксацин абсорбується швидко та майже повністю. Абсолютна біодоступність становить близько 91%.

Фармакокінетика моксифлоксацину при прийомі в дозі від 50 до 1200 мг одноразово, а також по 600 мг на добу протягом 10 днів є лінійною. Після одноразового прийому моксифлоксацину у дозі 400 мг Cmax у крові досягається протягом 0,5-4 год. і становить 3,1 мг/л. Після прийому внутрішньо моксифлоксацину у дозі 400 мг 1 раз на добу. Cssmax та Cssmin складають 3,2 мг/л та 0,6 мг/л відповідно.

Після одноразової інфузії "Авелокса" в дозі 400 мг протягом 1 години. Cmax досягається в кінці інфузії і становить 4,1 мг/л, що відповідає її збільшенню приблизно на 26% порівняно з величиною цього показника прийому внутрішньо. Експозиція препарату, що визначається за показником AUC, трохи перевищує таку при прийомі препарату всередину.

При багаторазових внутрішньовенних інфузіях у дозі 400 мг тривалістю 1 год. Cssmax і Cssmin варіюють в межах від 4,1 мг/л до 5,9 мг/л і від 0,43 мг/л до 0,84 мг /л відповідно. Середні Css, що дорівнює 4,4 мг/л, досягаються в кінці інфузії.

Рівноважний стан досягається протягом 3 днів. Зв'язування з білками крові (переважно з альбумінами) становить близько 45%. Моксифлоксацин швидко розподіляється в органах та тканинах. Vd складає приблизно 2 л/кг.

Високі концентрації моксифлоксацину, що перевищують такі в плазмі, створюються в легеневій тканині (в т.ч. в епітеліальній рідині, альвеолярних макрофагах), у носових пазухах (верхньощелепна та етмоїдальна пазухи), у носових поліпах, вогнищах запалення ( при ураженні шкіри).

В інтерстиціальній рідині та слині моксифлоксацин визначається у вільному, не пов'язаному з білками вигляді, у концентрації вище, ніж у плазмі. Крім того, високі концентрації моксифлоксацину визначаються в тканинах органів черевної порожнини, перитонеальної рідини, а також тканинах жіночих статевих органів.

Моксифлоксацин піддається біотрансформації 2-ої фази і виводиться з організму нирками, а також через кишечник, як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук (M1) та глюкуронідів (М2).

Моксифлоксацин не піддається біотрансформації мікросомальною системою цитохрому Р450. Метаболіти M1 та М2 присутні у плазмі крові в концентраціях нижче, ніж вихідна сполука. За результатами доклінічних досліджень було доведено, що ці метаболіти не мають негативного впливу на організм з точки зору безпеки та переносимості.

T1/2 становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після прийому препарату внутрішньо у дозі 400 мг становить 179-246 мл/хв. Нирковий кліренс становить 24-53 мл/хв. Це свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію моксифлоксацину. Близько 22% одноразової дози (400 мг) виводиться у незміненому вигляді нирками, близько 26% через кишечник.

Антибактеріальний препарат групи фторхінолонів. Протимікробний засіб - фторхінолон. Код ATX: J01MA14.

Слід враховувати можливий адитивний ефект подовження інтервалу QT моксифлоксацину та інших препаратів, що впливають на подовження інтервалу QT. Внаслідок спільного застосування моксифлоксацину та препаратів, що впливають на подовження інтервалу QT, збільшується ризик розвитку шлуночкової аритмії, включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует".

Протипоказано спільне застосування моксифлоксацину з наступними препаратами, що впливають на подовження інтервалу QT:

• антиаритмічні препарати класу ІА (в т.ч. хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати класу III (в т.ч. аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• нейролептики (в т.ч. фенотіазин, пімозід, сертиндол, галоперидол, сультоприд);
• трициклічні антидепресанти; протимікробні препарати (спарфлоксацин, еритроміцин внутрішньовенно, пентамідин, протималярійні препарати, особливо галофантрин);
• антигістамінні препарати (терфенадин, астемізол, мізоластин);
• інші (цизаприд, вінкамін внутрішньовенно, беприділ, дифеманіл).

При одночасному прийомі внутрішньо антацидів, полівітамінів та мінералів можливе порушення всмоктування моксифлоксацину внаслідок утворення хелатних комплексів з полівалентними катіонами, що містяться у цих препаратах. В результаті концентрація моксифлоксацину в плазмі може бути значно нижчою за терапевтичну.

У зв'язку з цим антацидні, антриретровірусні (наприклад, диданозин) та інші препарати, що містять магній, алюміній, сукральфат, залізо, цинк слід приймати як мінімум за 4 години до або через 4 години після прийому внутрішньо моксифлоксацину. >

У пацієнтів, які отримували антикоагулянти у поєднанні з антибіотиками, у т.ч. з моксифлоксацином, спостерігаються випадки підвищення антикоагулянтної активності протизгортальних препаратів. Чинниками ризику є наявність інфекційного захворювання (і супутній запальний процес), вік та загальний стан пацієнта.

Незважаючи на те, що взаємодії між моксифлоксацином та варфарином не виявляється, у пацієнтів, які отримують поєднане лікування цими препаратами, необхідно проводити моніторування МНО та за необхідності коригувати дозу непрямих антикоагулянтів.

Моксифлоксацин і дигоксин не впливають на фармакокінетичні параметри один одного. При повторному призначенні моксифлоксацину Cmax дигоксину збільшувалася приблизно на 30%. При цьому значення AUC та Cmin дигоксину не змінюються.

При одночасному застосуванні активованого вугілля та моксифлоксацину внутрішньо у дозі 400 мг системна біодоступність препарату знижується більш ніж на 80% внаслідок уповільнення його абсорбції. У разі передозування застосування активованого вугілля на ранній стадії всмоктування запобігає подальшому підвищенню системної дії.

Здатність моксифлоксацину пригнічувати зростання мікобактерій може стати причиною взаємодії in vitro моксифлоксацину з тестом на Mycobacterium spp., що призводить до помилкових негативних результатів при аналізі зразків пацієнтів, які отримують моксифлоксацин.

Діюча речовина: моксифлоксцин.

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 136 мг, кроскармелоза натрію - 32 мг, лактози моногідрат - 68 мг, магнію стеарат - 6 мг.

Фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть порушувати здатність пацієнтів керувати автомобілем та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, внаслідок впливу на ЦНС та порушення зору.

Застосування моксифлоксацину при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.

Застосування моксифлоксацину у дітей та підлітків не рекомендується, оскільки достовірно не встановлена ефективність та безпека застосування препарату.

• Лікування бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами.
• Інфекційні захворювання дихальних шляхів: хронічний бронхіт у період загострення; негоспитальная пневмонія, збудниками якої є штами мікроорганізмів із множинною резистентністю до антибіотиків; гострий синусит.
• Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин.
• Неускладнені запальні захворювання органів малого тазу (включаючи інфекційні захворювання верхнього відділу статевої сфери у жінок, у тому числі сальпінгіт та ендометрит).
• Ускладнені інфекційні захворювання шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу).
• Ускладнені інтраабдомінальні інфекції, включаючи полімікробні інфекції (такі як абсцедування).
• Streptococcus pneumonie з множинною резистентністю до антибіотиків, включаючи штами, резистентні до пеніциліну та штами, резистентні до двох і більше антибіотиків таких груп, як пеніциліни (при мінімальній інгібуючій активності ≥2 , макроліди, тетрацикліни та триметоприм/сульфаметоксазол.

Наявність в анамнезі патології сухожилля, що розвинулася внаслідок лікування антибіотиками хінолонового ряду; у доклінічних та клінічних дослідженнях після введення моксифлоксацину спостерігалася зміна електрофізіологічних параметрів серця, що виражалося у подовженні інтервалу QT.

У зв'язку з цим застосування моксифлоксацину протипоказане у пацієнтів таких категорій:

• вроджені або придбані документовані подовження інтервалу QT, електролітні порушення, особливо некоригована гіпокаліємія;
• клінічно значуща брадикардія;
• клінічно значуща серцева недостатність із зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;
• наявність в анамнезі порушень ритму, що супроводжувалися клінічною симптоматикою;
• моксифлоксацин не можна застосовувати з іншими препаратами, що подовжують інтервал QT;
• у зв'язку з обмеженою кількістю клінічних даних застосування моксифлоксацину протипоказане пацієнтам з порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю) та пацієнтам з підвищенням трансаміназ більш ніж у 5 разів вище за ВГН;
• підвищена чутливість до моксифлоксацину, інших хінолонів.

З обережністю застосовувати при захворюваннях ЦНС (в т.ч. при захворюваннях, підозрілих щодо залучення ЦНС), що призводять до виникнення судомних нападів та знижують поріг судомної готовності; у пацієнтів з психозами та/або психіатричними захворюваннями в анамнезі; у пацієнтів з потенційно проаритмічними станами, такими як гостра ішемія міокарда та зупинка серця, особливо у жінок та пацієнтів похилого віку; при myasthenia gravis; при цирозі печінки; при одночасному прийомі з препаратами, що знижують вміст калію; у пацієнтів з генетичною схильністю або фактичним дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

У період лікування слід уникати впливу прямих сонячних променів та УФ-випромінювання.

Через широке розповсюдження та зростаючу захворюваність на інфекції, викликані резистентною до фторхона. >

Якщо немає можливості виключити наявність резистентної до фторхінолонів N. gonorrhoeae, необхідно вирішити питання про доповнення емпіричної терапії моксифлоксацином відповідним антибіотиком, який активний щодо N. gonorrhoeae (наприклад, цефалоспорин).

Дорослим по 400 мг 1 раз на добу при будь-яких інфекціях.

Тривалість терапії

Тривалість терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним ефектом. На початкових етапах лікування може застосовуватися розчин "Авелокса" для інфузій, а потім для продовження терапії за наявності показань препарат може бути призначений внутрішньо у таблетках.

• Загострення хронічного бронхіту — 5 днів.
• Нешпитальна пневмонія — 10 днів.
• Гострий синусит — 7 днів.
• Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин — 7 днів.
• Неускладнені запальні захворювання органів малого тазу — 14 днів.
• Ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур — загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (в/в введення препарату з наступним пероральним прийомом) становить 7-21 день.
• Ускладнені інтраабдомінальні інфекції — загальна тривалість ступінчастої терапії (в/в введення препарату з наступним пероральним прийомом) становить 5-14 днів.
• За даними клінічних досліджень тривалість терапії таблетками та розчином для інфузій "Авелокс" становила до 21 дня (при лікуванні ускладнених інфекцій шкіри та підшкірних структур).

У пацієнтів похилого віку та у хворих з порушенням функції печінки режим дозування не змінюється.

У пацієнтів з порушенням функції нирок (у тому числі при кліренсі креатиніну 30 мл/хв.·1,73 м2) та у тих, хто перебуває на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, у корекції дози немає необхідності.

Застосування для лікування пацієнтів різних етнічних груп — у зміні режиму дозування немає потреби.

Таблетки слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди.

Максимальна доза становить 600 мг одноразово або 400 мг 1 раз на добу протягом 7-21 дня.

Особливості застосування

У деяких випадках вже після першого моксифлоксацину можливий розвиток гіперчутливості та алергічних реакцій, про що слід негайно інформувати лікаря. Дуже рідко після першого застосування анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого життя анафілактичного шоку. У цих випадках лікування моксифлоксацином слід припинити та негайно розпочати проведення необхідних лікувальних заходів (в т.ч. протишокових).

З обережністю у жінок та пацієнтів похилого віку. Оскільки жінки в порівнянні з чоловіками мають більш довгий інтервал QT, вони можуть бути більш чутливими до препаратів, що подовжують інтервал QT. Літні пацієнти також більш схильні до дії препаратів, що впливають на інтервал QT.

Ступінь подовження інтервалу QT може наростати з підвищенням концентрації моксифлоксацину, тому не слід перевищувати рекомендовану дозу. Подовження інтервалу QT пов'язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію.

Пацієнта слід інформувати про те, що у разі появи симптомів печінкової недостатності, симптомів уражень шкіри або слизових оболонок, симптомів невропатії (біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість) необхідно звернутися до лікаря, перш ніж продовжувати лікування пмоксифлоксацином.

Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектру дії, включаючи моксифлоксацин, пов'язане з ризиком псевдомембранозного коліту. Препарати, які пригнічують перистальтику кишечника, протипоказані при розвитку тяжкої діареї.

На тлі терапії хінолонами, у т.ч. моксифлоксацином, можливий розвиток тендиніту та розриву сухожилля, особливо у літніх та пацієнтів, які отримують глюкокортикостероїди. Описано випадки, що виникли протягом кількох місяців після завершення лікування. При перших симптомах болю або запалення у місці пошкодження застосування моксифлоксацину слід припинити та розвантажити уражену кінцівку.

У період лікування слід уникати впливу прямих сонячних променів та УФ-випромінювання.

Не рекомендується застосовувати моксифлоксацин для лікування інфекцій, спричинених штамами Staphylococcus aureus, резистентними до метициліну (MRSA). У разі передбачуваних або підтверджених інфекцій, спричинених MRSA, слід призначити лікування відповідними антибактеріальними препаратами.

Здатність моксифлоксацину пригнічувати зростання мікобактерій може стати причиною взаємодії in vitro моксифлоксацину з тестом на Mycobacterium spp.

Реакції з боку психіки можуть виникнути навіть після першого призначення фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. В окремих випадках депресія або психотичні реакції прогресують до виникнення суїцидальних думок і поведінки з тенденцією до самоушкодження, включаючи суїцидальні спроби. У разі розвитку у пацієнтів таких реакцій слід відмінити моксифлоксацин та вжити необхідних заходів. Слід бути обережними при застосуванні моксифлоксацину у пацієнтів з психозами та/або психіатричними захворюваннями в анамнезі.

Через широке поширення та зростаючу захворюваність на інфекції, спричинені резистентною до фторін. Якщо немає можливості виключити наявність резистентної до фторхінолонів N. gonorrhoeae, необхідно вирішити питання про доповнення емпіричної терапії моксифлоксацином відповідним антибіотиком, який активний щодо N. gonorrhoeae (наприклад, цефалоспорин).

На тлі терапії моксифлоксацином дисглікемія виникала переважно у літніх пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують супутню терапію пероральними гіпоглікемічними препаратами (наприклад, препаратами сульфонілсечовини) або інсуліном. Під час лікування у пацієнтів з цукровим діабетом рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові.

Переносимість моксифлоксацину у більшості хворих хороша. під час клінічних випробувань моксифлоксацину більшість побічних ефектів (90%) були легким або середнім ступенем тяжкості. частота відміни лікування із застосуванням інфузійного розчину авелокс у зв'язку з розвитком побічних ефектів не перевищувала 3,8%.

З частотою розвитку ≥1%10%

З боку серцево-судинної системи - подовження інтервалу QT у хворих із супутньою гіпокаліємією.

З боку шлунково-кишкового тракту — біль у животі, нудота, діарея, блювання, симптоми диспепсії, зміна печінкових тестів.

З боку ЦНС, органів чуття - запаморочення, головний біль.

З частотою розвитку ≥0,1%1%

Загальні реакції - астенія, гіпергідроз, загальна слабкість, біль у ділянці грудної клітки.

З боку серцево-судинної системи - тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, подовження інтервалу QT.

З боку шлунково-кишкового тракту - сухість у роті, нудота, блювання, метеоризм, запор, стоматит, відсутність апетиту, кандидоз ротової порожнини, глосит, підвищення гамма-глутамілтранспептидази та амілази.

З боку системи крові та лімфатичної системи - лейкопенія, зниження рівня протромбіну, еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку опорно-рухової системи - артралгія, міалгія.

З боку нервової системи - безсоння, запаморочення, знервованість, сонливість, відчуття тривоги, тремор, парестезії.

З боку дихальної системи - задишка.

З боку шкіри - висипання, свербіж, пітливість.

З боку сечостатевої системи - вагінальний кандидоз, вагініт.

З частотою розвитку ≥0,01%≤0,1%

Загальні реакції - біль у ділянці таза, набряк обличчя, біль у спині, зміни лабораторних тестів, алергічні реакції, біль у ногах.

З боку серцево-судинної системи - зниження артеріального тиску, втрата свідомості, периферичні набряки, вазодилатація (приплив крові до обличчя).

З боку шлунково-кишкового тракту — гастрит, зміна кольору язика, дисфагія, жовтяниця (переважає холестатична), діарея (викликана Clostridium difficile).

З боку крові та лімфатичної системи - зниження рівня тромбопластину, підвищення рівня протромбіну, тромбоцитопенія, анемія.

З боку метаболізму - гіперглікемія, гіперліпідемія, гіперурикемія, підвищення ЛДГ у поєднанні з порушенням печінкових тестів.

З боку опорно-рухової системи - артрит, пошкодження сухожилля.

З боку нервової системи - галюцинації, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, порушення координації, ажитація, амнезія, афазія, емоційна лабільність, порушення сну, мови, процесу мислення, зниження тактильної чутливості, патологічні сновидіння, судоми, сплутаність свідомості, депресія.

З боку дихальної системи - бронхоспазм.

З боку шкіри - висипання (макулопапульозні, пустульозні, пурпура), кропив'янка.

З боку органів чуття - шум у вухах, порушення зору, втрата смакових відчуттів, паросмія (у тому числі зміна відчуття запахів, зниження та втрата нюху), амбліопія.

З боку сечостатевої системи - порушення функції нирок (підвищення рівня креатиніну або сечовини).

З частотою розвитку 0,01%

Алергічні реакції - анафілактичні реакції, анафілактичний шок (у тому числі загрозливий для життя), ангіоневротичний набряк (включаючи набряк гортані, що загрожує життю).

З боку шлунково-кишкового тракту — псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках загрозливий для життя), гепатит (переважно холестатичний).

З боку опорно-рухової системи - розрив сухожилля.

З боку шкіри - синдром Стівенса - Джонсона.

З боку нервової системи - психотичні реакції.

З боку серцево-судинної системи - шлуночкова тахіаритмія (дуже рідко), фібриляція та тріпотіння шлуночків та зупинка серця переважно у людей, схильних до аритмії.

З боку лабораторних показників - збільшення або зменшення величини гематокриту та зниження або підвищення вмісту еритроцитів, лейкоцитоз, гіпоглікемія, зниження гемоглобіну, підвищення рівня ЛФ, АлАТ, АсАТ, білірубіну, сечової кислоти, креатиніну, сечовини.

Зв'язок змін цих лабораторних показників із прийомом моксифлоксацину не встановлено.

Не відмічено жодних побічних ефектів при застосуванні "Авелоксу" у здорових добровольців у разових дозах до 1,2 г або в дозі 600 мг на добу протягом 10 днів.

У разі передозування проводять симптоматичну терапію, поєднуючи з ЕКГ-моніторингом, відповідно до клінічної ситуації. Застосування активованого вугілля є доцільним лише при передозуванні моксифлоксацину у формі таблеток, на ранньому етапі це попереджає системну експозицію моксифлоксацину.

Зберігати при температурі від 15°C до 25°C у недоступному для дітей місці.

Протимікробний засіб з групи фторхінолонів, діє бактерицидно.