Лікарський засіб може призначати лише кваліфікований лікар, який має досвід застосування антинеопластичних лікарських засобів. Для всіх пацієнтів рекомендований ретельний моніторинг протягом першого циклу лікування.
Лікування слід відмінити при прогресуванні захворювання або розвитку неприйнятної токсичності.
Дозування
Лікарський засіб Апсибин у таблетках приймати перорально, не пізніше ніж через 30 хвилин після вживання їжі, ковтаючи цілими та запиваючи водою. Таблетки не слід подрібнювати або розділяти.
Особливі запобіжні заходи при утилізації та інші особливості поводження з препаратом
Слід дотримуватися процедур безпечного поводження з цитотоксичними лікарськими засобами.
Монотерапія
Рак ободової кишки, колоректальний рак та рак молочної залози: рекомендована початкова добова доза капецитабіну при ад’ювантної терапії становить 2500 мг/м2 поверхні тіла, застосовувати у вигляді тритижневих циклів; приймати щодня протягом 2 тижнів, після чого зробити тижневу перерву. Сумарну добову дозу капецитабіну розподіляти на два прийоми (по 1250 мг/м2 поверхні тіла зранку і ввечері). Рекомендована загальна тривалість ад’ювантної терапії у пацієнтів з раком ободової кишки ІІІ стадії становить 6 місяців.
Комбінована терапія
Рак молочної залози: у комбінації з доцетакселом рекомендована початкова доза для лікування метастатичного раку молочної залози становить по 1250 мг/м3 2 рази на добу протягом 2 тижнів з подальшою тижневою перервою у поєднанні з доцетакселом (75 мг/м2 1 раз на 3 тижні у вигляді внутрішньовенної інфузії). Премедикацію пероральними кортикостероїдами, такими як дексаметазон, проводити перед введенням доцетакселу відповідно до інструкції для застосування доцетакселу пацієнтам, які отримують комбінацію капецитабін плюс доцетаксел.
Рак ободової кишки, колоректальний рак, рак шлунка: у режимі комбінованого лікування початкову дозу капецитабіну необхідно зменшити до 800-1000 мг/м2 2 рази на добу протягом 2 тижнів з подальшою тижневою перервою або до 625 мг/м2 2 рази на добу при безперервному застосуванні. При комбінації з іринотеканом (200 мг/м2 у день 1-й) рекомендована початкова доза становить 800 мг/м2 2 рази на добу протягом 2 тижнів з подальшою тижневою перервою. Включення біологічного препарату бевацизумаб у схему комбінованого лікування не впливає на початкову дозу капецитабіну.
Протиблювальні засоби та премедикацію для забезпечення адекватної гідратації слід призначати пацієнтам, які отримують капецитабін у комбінації з цисплатином чи оксаліплатином, до початку введення цисплатину відповідно до інструкції для застосування цисплатину та оксаліплатину.
Загальна рекомендована тривалість ад'ювантної терапії у пацієнтів з раком ободової кишки III стадії становить 6 місяців.
Дозу капецитабіну розраховувати за площею поверхні тіла. У таблицях 1, 2 наведено розрахунки стандартної та зниженої дози (див. «Корекція дози у процесі лікування») для початкової дози капецитабіну 1250 мг/м2 або 1000 мг/м2.
Розрахунки стандартної та зниженої початкової дози капецитабіну 1250 мг/м2
залежно від площі поверхні тіла
Таблиця 1
Площа поверхні тіла (м2)
|
Доза 1250 мг/м2 (двічі на добу)
|
Повна доза
1250 мг/м2
|
Кількість таблеток по 150 мг та/або по 500 мг на кожен прийом (зранку і ввечері)
|
Знижена доза (75 %) 950 мг/м2
|
Знижена доза (50 %) 625 мг/м2
|
Доза 1 на прийом (мг)
|
150 мг
|
500 мг
|
Доза 1 на прийом (мг)
|
Доза на 1 прийом (мг)
|
≤ 1,26
|
1500
|
-
|
3
|
1150
|
800
|
1,27-1,38
|
1650
|
1
|
3
|
1300
|
800
|
1,39-1,52
|
1800
|
2
|
3
|
1450
|
950
|
1,53-1,66
|
2000
|
-
|
4
|
1500
|
1000
|
1,67-1,78
|
2150
|
1
|
4
|
1650
|
1000
|
1,79-1,92
|
2300
|
2
|
4
|
1800
|
1150
|
1,93-2,06
|
2500
|
-
|
5
|
1950
|
1300
|
2,07-2,18
|
2650
|
1
|
5
|
2000
|
1300
|
≥ 2,19
|
2800
|
2
|
5
|
2150
|
1450
|
Розрахунки стандартної та зниженої початкової дози капецитабіну 1000 мг/м2
залежно від площі поверхні тіла
Таблиця 2
Площа поверхні тіла (м2)
|
Доза 1000 мг/м2 (двічі на добу)
|
Повна доза
1000 мг/м2
|
Кількість таблеток по 150 мг та/або по
500 мг на кожен прийом (зранку і ввечері)
|
Знижена доза
(75 %) 750 мг/м2
|
Знижена доза (50 %) 500 мг/м2
|
Доза на 1 прийом (мг)
|
150 мг
|
500 мг
|
Доза на 1 прийом (мг)
|
Доза на
1 прийом (мг)
|
≤ 1,26
|
1150
|
1
|
2
|
800
|
600
|
1,27-1,38
|
1300
|
2
|
2
|
1000
|
600
|
1,39-1,52
|
1450
|
3
|
2
|
1100
|
750
|
1,53-1,66
|
1600
|
4
|
2
|
1200
|
800
|
1,67-1,78
|
1750
|
5
|
2
|
1300
|
800
|
1,79-1,92
|
1800
|
2
|
3
|
1400
|
900
|
1,93-2,06
|
2000
|
-
|
4
|
1500
|
1000
|
2,07-2,18
|
2150
|
1
|
4
|
1600
|
1050
|
≥ 2,19
|
2300
|
2
|
4
|
1750
|
1100
|
Корекція дози у процесі лікування
Загальні рекомендації
Явища токсичності при лікуванні капецитабіном можна усунути симптоматичною терапією або зміною дози лікарського засобу (перервавши лікування або зменшивши дозу препарату). Якщо дозу довелося зменшити, надалі її не збільшують.
При явищах токсичності, які, на думку лікаря, малоймовірно можуть бути серйозними або можуть загрожувати життю, наприклад, алопеція, зміна смакових відчуттів, зміни нігтів, застосування препарату можна продовжувати в тій самій дозі, не перериваючи лікування та не зменшуючи дозу лікарського засобу.
Пацієнтів, які отримують лікування капецитабіном, необхідно попередити, що лікування потрібно припинити у разі розвитку середньої важкості або тяжких токсичних реакцій. Якщо через токсичні явища було пропущено кілька прийомів капецитабіну, то пропущені дози не потрібно застосовувати додатково, а слід продовжувати заплановані цикли терапії.
Гематологічна токсичність
Пацієнтам із початковим рівнем нейтрофілів 9/л та/або тромбоцитів 9/л не можна призначати терапію капецитабіном. Терапію слід призупинити, якщо у ході лікування під час позапланових лабораторних досліджень виявлено зниження рівня нейтрофілів 9/л або тромбоцитів 9/л.
Нижче наводяться рекомендації щодо зміни дози у разі токсичних явищ відповідно до критеріїв ознак токсичності. Критерії розроблені Національним онкологічним інститутом Канади (NCIC СТС, версія 1).
Схема зниження дози капецитабіну (тритижневий цикл або безперервне лікування)
Таблиця 3
Ступені токсичності*
|
Зміни дози препарату протягом курсу терапії
|
Коригування дози препарату для наступного циклу
(% початкової дози)
|
• Ступінь І
|
Дозу не змінювати
|
Дозу не змінювати
|
• Ступінь ІІ
|
- з першою появою ознак токсичності
|
Призупинити терапію, поки ознаки токсичності не зменшаться до ступеня 0-1
|
100 %
|
- з другою появою ознак токсичності
|
75 %
|
- з третьою появою ознак токсичності
|
50 %
|
- з четвертою появою ознак токсичності
|
Відмінити препарат
|
Не застосовувати
|
• Ступінь ІІІ
|
- з першою появою ознак токсичності
|
Призупинити терапію, поки ознаки токсичності не зменшаться до ступеня 0-1
|
75 %
|
- з другою появою ознак токсичності
|
50 %
|
- з третьою появою ознак токсичності
|
Відмінити препарат
|
Не застосовувати
|
• Ступінь IV
|
- з першою появою ознак токсичності
|
Відмінити препарат або, якщо в інтересах пацієнта лікування необхідно продовжити, припинити терапію, поки ознаки токсичності не зменшаться до ступеня 0-1
|
50 %
|
- з другою появою ознак токсичності
|
Відмінити препарат
|
Не застосовується
|
* відповідно до загальних критеріїв токсичності (версія 1) групи спеціалістів з клінічних досліджень Національного інституту раку Канади (NCIC CTG) або загальних критеріїв оцінки ступеня тяжкості побічних реакцій (CTCAE) програми оцінки терапії раку Національного інституту раку США, версія 4.0. Інформацію щодо долонно-підошовного синдрому і гіпербілірубінемії див. у розділі «Особливості застосування».
Зміна дози у разі виникнення явищ токсичності при застосуванні капецитабіну протягом тритижневого циклу у комбінації з іншими лікарськими засобами
Зміну дози при виникненні явищ токсичності при застосуванні капецитабіну протягом тритижневого циклу в комбінації з іншими лікарськими засобами необхідно проводити відповідно до таблиці 3 для капецитабіну та відповідно до інструкцій для медичного застосування інших лікарських засобів.
На початку курсу лікування при необхідності відстрочення терапії капецитабіном чи іншим лікарським засобом слід відстрочити також призначення інших препаратів до періоду можливості призначення всіх компонентів схеми.
При виникненні токсичних явищ під час лікування, які, на думку лікаря, не пов'язані із застосуванням капецитабіну, терапію препаратом необхідно продовжувати та провести корекцію дози інших лікарських засобів-компонентів схеми відповідно до інструкцій для медичного застосування.
У разі необхідності відміни інших лікарських засобів-компонентів схеми лікування капецитабіном можна продовжити при досягненні необхідних умов для повторного призначення капецитабіну.
Указані рекомендації стосуються всіх показань для застосування та всіх груп пацієнтів.
Зміна дози при виникненні явищ токсичності при безперервному режимі застосування капецитабіну у комбінації з іншими лікарськими засобами
Зміну дози при виникненні явищ токсичності при безперервному режимі застосування капецитабіну у комбінації з іншими лікарськими засобами необхідно проводити відповідно до таблиці 3 для капецитабіну та відповідно до інструкцій для медичного застосування інших лікарських засобів.
Корекція дози в особливих випадках
Пацієнти з порушеннями функції печінки
Даних з безпеки та ефективності для пацієнтів з порушенням функції печінки недостатньо для надання рекомендацій щодо корекції дози. Немає інформації про порушення функції печінки внаслідок цирозу або гепатиту.
Пацієнти з порушеннями функції нирок
Капецитабін протипоказаний пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв за Кокрофтом-Голтом на початковому рівні). Частота виникнення побічних реакцій ІІІ або І ступенів у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв на початковому рівні) підвищується порівняно з таким у загальній популяції. Для пацієнтів з початковою помірною нирковою недостатністю рекомендовано зменшити початкову дозу до 75 % стандартної (1250 мг/м2). Для пацієнтів з початковою помірною нирковою недостатністю зниження початкової дози 1000 мг/м2 не потрібне. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 51-80 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна.
При виникненні побічних явищ II, III або IV ступеня рекомендований ретельний моніторинг та негайна відміна лікування, а також подальше коригування дози відповідно до таблиці 3. При зниженні рівня креатиніну до показника менше 30 мл/хв лікування капецитабіном необхідно припинити. Рекомендації щодо корекції дози при помірній нирковій недостатності однакові як при монотерапії капецитабіном, так і при комбінованій терапії. Рекомендації щодо розрахунку дози наведені в таблицях 1 та 2.
Пацієнти літнього віку
Коригування початкової дози при монотерапії капецитабіном не потрібне. Проте у пацієнтів віком ≥ 60 років побічні реакції III та IV ступенів, пов’язані з лікуванням, розвивалися частіше, ніж у молодих пацієнтів.
При застосуванні капецитабіну в комбінації з іншими лікарськими засобами у пацієнтів літнього віку (≥ 65 років) відзначалася більша частота небажаних ефектів III та IV ступенів токсичності, які призвели до відміни лікування, порівняно з пацієнтами більш молодого віку.
Рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнтів віком ≥ 60 років.
При лікуванні препаратом Апсибин у комбінації з доцетакселом у пацієнтів віком понад 60 років відзначалося збільшення частоти небажаних ефектів III та IV ступенів токсичності. Пацієнтам цієї вікової категорії при комбінованому лікуванні капецитабіном та доцетакселом рекомендується зменшити початкову дозу капецитабіну до 75 % (950 мг/м2 двічі на добу). При відсутності явищ токсичності при лікуванні пацієнтів віком ≥ 60 років зниженою початковою дозою капецитабіну у комбінації з доцетакселом, дозу капецитабіну можна поступово збільшити до 1250 мг/м2 двічі на добу. Розрахунки наведені у таблиці 2.
Особливості застосування.
Токсична дія, що залежить від дози.
Токсична дія, що залежить від дози, виражається у діареї, болю у животі, нудоті, стоматиті, долонно-підошовному синдромі (відомий як долонно-підошовні шкірні реакції, долонно-підошовна еритродизестезія або периферична еритема, спричинена хіміотерапією). Більшість побічних реакцій оборотні і не потребують повної відміни лікарського засобу, хоча може виникнути необхідність у корекції дози або тимчасовій відміні препарату.
Діарея.
За пацієнтами із тяжкою діареєю слід ретельно спостерігати, проводячи їм регідратацію і відновлення втрати електролітів при дегідратації. За показанням якомога раніше рекомендується призначати стандартні протидіарейні препарати (наприклад лоперамід). Діарея II ступеня за критеріями Національного онкологічного інституту Канади (NCIC СТC, версія 2) визначається як збільшення кількості дефекацій до 4-6 разів на добу або дефекації вночі; діарея III ступеня ‒ як збільшення кількості дефекацій до 7-9 разів на добу або нетримання калу і мальабсорбція. Діарея IV ступеня визначається як збільшення кількості дефекацій ≥ 10/добу або масивна діарея з домішками крові, або необхідність призначення парентеральних вливань. При необхідності дозу лікарського засобу слід зменшити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Дегідратація.
Необхідно попереджувати розвиток дегідратації та здійснювати корекцію дегідратації у разі її виникнення. Дегідратація може швидко розвинутись у пацієнтів з анорексією, астенією, нудотою, блюванням або діареєю. Дегідратація може спричинити гостру ниркову недостатність, особливо у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок або якщо капецитабін застосовувати одночасно з лікарськими засобами з відомою нефротоксичною дією. Гостра ниркова недостатність у результаті дегідратації може бути потенційно летальною. При появі дегідратації II ступеня (або вище) лікування капецитабіном необхідно негайно припинити та провести корекцію дегідратації. Відновлення лікування можливе при адекватній корекції дегідратації та корекції/контролі причин преципітації (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Корекцію дози у разі виникнення преципітуючих побічних явищ проводити у разі необхідності.
Долонно-підошовний синдром.
Долонно-підошовний синдром також відомий як долонно-підошовні шкірні реакції або долонно-підошовна еритродизестезія, або периферична еритема, спричинена хіміотерапією.
Долонно-підошовний синдром І ступеня не порушує щоденної активності хворого і проявляється онімінням, парестезіями, дизестезіями, поколюванням, безболісним набряком або почервонінням долонь і/або підошов та/або дискомфортом.
Долонно-підошовний синдром II ступеня проявляється болісним почервонінням і набряками кисті рук і/або підошов; спричинений цими проявами дискомфорт порушує щоденну активність хворого.
Долонно-підошовний синдром III ступеня визначається як волога десквамація, утворення виразок, поява пухирів і гострий біль долонь та/або підошов і/або тяжкий дискомфорт, що не дає можливості пацієнтам працювати або займатися повсякденною діяльністю. Персистуючий або тяжкий долонно-підошовний синдром (ІІ ступеня або вище) може зрештою призвести до втрати відбитків пальців, що може вплинути на ідентифікацію пацієнта.
У разі появи долонно-підошовного синдрому II або III ступеня прийом капецитабіну слід припинити до зникнення симптомів або їх зменшення до І ступеня; при наступній появі синдрому III ступеня дозу капецитабіну потрібно зменшити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Пацієнтам, які одночасно отримують капецитабін і цисплатин, застосування вітаміну В6 (піридоксин) не рекомендується з метою симптоматичного або вторинного профілактичного лікування долонно-підошовного синдрому, оскільки це може призвести до зниження ефективності цисплатину. Деякі дані свідчать про те, що декспантенол ефективний для профілактики долонно-підошовного синдрому у пацієнтів, які отримували капецитабін.
Кардіотоксичність.
Спектр кардіотоксичності при лікуванні капецитабіном аналогічний такому при застосуванні інших фторпіримідинів і включає інфаркт міокарда, стенокардію, аритмії, кардіогенний шок, раптовий летальний наслідок, зупинку серця, серцеву недостатність і зміни ЕКГ (включаючи дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT). Ці побічні ефекти частіше характерні для пацієнтів з ішемічною хворобою серця. При застосуванні капецитабіну повідомляли про випадки серцевих аритмій (включаючи фібриляцію шлуночків, піруетну шлуночкову тахікардію «Torsades de Pointes» та брадикардію), стенокардії, інфаркту міокарда, серцевої недостатності, кардіоміопатії. При призначенні капецитабіну пацієнтам із клінічно значущим захворюванням серця, аритміями і стенокардією необхідно проявляти обережність.
Гіпо- або гіперкальціємія.
Під час лікування капецитабіном повідомляли про гіпо- або гіперкальціємію. Слід бути обережними пацієнтам із наявною гіпо- або гіперкальціємією.
Захворювання центральної або периферичної нервової системи.
При призначенні капецитабіну пацієнтам із захворюванням центральної або периферичної нервової системи, такими як, наприклад, метастази у головний мозок або невропатія, необхідно проявляти обережність.
Цукровий діабет або порушення рівня електролітів.
При призначенні капецитабіну пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням електролітного балансу необхідно проявляти обережність, оскільки застосування капецитабіну може призводити до погіршання їх перебігу.
Антикоагулянти ‒ похідні кумарину.
У ході дослідження взаємодії з одноразовим застосуванням варфарину спостерігалося суттєве збільшення середньої величини площі під кривою «концентрація-час» (АUС) 8-варфарину (на 57 %), що свідчить про наявність взаємодії, вірогідно, у результаті пригнічення капецитабіном ізоферменту 2С9 цитохрому Р450. У хворих, які одночасно приймають капецитабін і пероральні антикоагулянти ‒ похідні кумарину, необхідно проводити детальний моніторинг показників згортання крові (міжнародне нормалізоване співвідношення (МНС) або протромбіновий час) і підбирати дозу антикоагулянта.
Бривудин
Бривудин не можна одночасно застосовувати з капецитабіном. Після такої лікарської взаємодії повідомляли про летальні випадки. Повинен бути період очікування щонайменше потягом 4 тижнів між завершенням лікування бривудином та початком терапії капецитабіном. Лікування бривудином можна розпочати через 24 години після прийому останньої дози капецитабіну (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
У разі випадкового прийому бривудину пацієнтам, які отримують лікування капецитабіном, слід вжити ефективних заходів з метою зменшення токсичності капецитабіну. Рекомендується негайна госпіталізація. Слід розпочати усі необхідні заходи з метою попередження системних інфекцій та дегідратації.
Порушення функції печінки.
У зв'язку з відсутністю даних з безпеки та ефективності препарату у хворих з порушенням функції печінки застосування капецитабіну необхідно ретельно моніторувати у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня, незалежно від наявності або відсутності метастазів у печінку. Якщо в результаті лікування капецитабіном спостерігається гіпербілірубінемія, що перевищує верхню межу норми більше ніж у 3 рази, або підвищується активність печінкових амінотрансфераз (АЛТ, АСТ) більше ніж у 2,5 раза порівняно з верхньою межею норми, застосування капецитабіну слід зупинити. Лікування капецитабіном як монотерапією можна відновити при зниженні рівня білірубіну і активності печінкових трансаміназ нижче вказаних меж.
Порушення функції нирок.
Частота виникнення побічних реакцій III та IV ступеня у пацієнтів із порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ‒ 30-50 мл/хв) підвищена порівняно з загальною групою пацієнтів.
Дефіцит дигідропіримідиндегідрогенази (ДПД).
Активність ДПД знижує швидкість катаболізму 5-фторурацилу. У зв’язку з цим у пацієнтів з дефіцитом активності ДПД підвищується ризик токсичних реакцій, пов’язаних із застосуванням фторпіримідинів, що включає, наприклад, стоматит, діарею, запалення слизових оболонок, нейтропенію та нейротоксичність. Токсичні реакції, пов’язані з дефіцитом ДПД, зазвичай виникають під час першого циклу лікування або після підвищення дози.
Повний дефіцит ДПД
Повний дефіцит ДПД виникає рідко (в 0,01-0,5 % осіб європеоїдної раси).
Для пацієнтів з повною відсутністю активності ДПД немає дози з доведеною безпекою.
Пацієнти з повним дефіцитом ДПД схильні до високого ризику небезпечних для життя або летальних токсичних реакцій і їм не слід застосовувати лікарський засіб Апсибин.
Частковий дефіцит ДПД
Частковий дефіцит ДПД, за оцінками, спостерігається у 3-9 % осіб європеоїдної раси. Пацієнти із частковим дефіцитом ДПД мають підвищений ризик розвитку тяжких та небезпечних для життя токсичних реакцій. Слід розглянути можливість використання більш низької початкової дози для таких пацієнтів з метою обмеження ризику виникнення серйозної токсичності. Дефіцит ДПД слід розглядати як параметр, який необхідно враховувати разом з іншими рутинними заходами щодо зниження дози.
Зниження початкової дози може вплинути на ефективність лікування.
Існує недостатньо даних, щоб рекомендувати певну дозу пацієнтам з частковою активністю ДПД за результатами проведення специфічного тесту. Повідомляли, що DPYD*2A, c. 1679T>G варіації призводять до більшого зниження ферментної активності з вищим ризиком розвитку побічних реакцій між іншими видами варіацій. Вплив зменшення дози на ефективність на даний момент невизначений. Таким чином, у разі відсутності серйозних токсичних реакцій наступні дози препарату можуть бути збільшені за умови ретельного контролю стану пацієнта.
Тестування для виявлення дефіциту ДПД
Рекомендується проводити тестування за параметрами фенотипу та/або генотипу до початку лікування лікарським засобом, незважаючи на невизначеність щодо оптимальної методики тестування перед призначенням такого лікування. Слід брати до уваги застосовні клінічні настанови.
У пацієнтів з нерозпізнаним дефіцитом ДПД, яких лікували капецитабіном, а також у пацієнтів з негативним результатом тесту на наявність специфічних DPYD варіацій можуть спостерігатися прояви загрозливої для життя токсичності, подібні до гострого передозування (див. розділ «Передозування»). У разі гострої токсичності ІІ-IV ступеня лікування слід негайно відмінити. Слід розглянути питання про остаточну відміну лікування, базуючись на клінічній оцінці виникнення, тривалості та тяжкості спостережуваної токсичності.
Генотипові характеристики дефіциту ДПД
Тестування на рідкісні мутації гену DPYD до початку лікування може виявляти пацієнтів з дефіцитом ДПД. Чотири варіанти генотипу DPYD - c.1905+1G>A [також відомий як DPYD*2A], c.1679T>G [DPYD*13], c.2846A>T та c.1236G>A/HapB3 - можуть спричинити повну відсутність або зниження ферментативної активності ДПД. Інші рідкісні варіанти також можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком тяжких або небезпечних для життя токсичних реакцій.
Деякі гомозиготні та складні гетерозиготні мутації в генетичному локусі DPYD (наприклад, комбінації цих чотирьох варіантів зі щонайменше одним алельним геном c.1905+1G>A або c.1679T>G), можуть спричинити повну або практично повну відсутність ферментної активності ДПД.
Пацієнти з деякими відомими гетерозиготними DPYD варіаціями (в тому числі DPYD*2A, c. 1679T>G, c. 2846A>T та c. 1236G>A/HapB3 варіації) схильні до підвищеного ризику розвитку тяжких токсичних реакцій у разі лікування із застосуванням фторпіримідинами.
Частота гетерозиготного генотипу c.1905+1G>A гену DPYD у пацієнтів європеоїдної раси становить близько 1 %, 1,1 % - для c.2846A>T, 2,6-6,3 % - для варіантів c.1236G>A/HapB3 та від 0,07 до 0,1 % - для c.1679T>G.
Дані щодо частоти зазначених чотирьох варіантів DPYD в інших популяціях, крім європеоїдної раси, обмежені. На даний час ці чотири варіанти DPYD (c.1905+1G>A, c.1679T>G, c.2846A>T та c.1236G>A/HapB3) вважаються практично відсутніми у популяціях африканського (афроамериканського) або азіатського походження.
Фенотипові характеристики дефіциту ДПД
Для фенотипової характеристики дефіциту ДПД рекомендується до початку лікування вимірювати у плазмі крові концентрації ендогенного субстрату ДПД - урацилу (U).
Підвищені концентрації урацилу до лікування пов’язані з підвищеним ризиком розвитку токсичних реакцій. Попри відсутність чітких порогових значень рівнів урацилу, за якими визначають повний та частковий дефіцит ДПД, рівні урацилу в крові ≥ 16 нг/мл та
Офтальмологічні ускладнення.
Стан пацієнтів слід ретельно контролювати щодо офтальмологічних ускладнень, таких як кератит або порушення з боку рогової оболонки, особливо при наявності порушень з боку органів зору в анамнезі. При клінічній необхідності слід розпочати лікування порушень зору.
Тяжкі шкірні реакції.
Застосування лікарського засобу Апсибин може спричинити тяжкі шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Слід остаточно припинити застосування капецитабіну пацієнтам, у яких розвинулися тяжкі шкірні реакції протягом застосування препарату.
Оскільки лікарський засіб містить лактозу як допоміжну речовину, пацієнтам із вродженою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа, порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати капецитабін.
Таблетки препарату Апсибин не слід подрібнювати або розрізати. При контакті пацієнта або доглядача з подрібненими або розрізаними таблетками препарату Апсибин можуть виникати побічні реакції (див. розділ «Побічні реакції»).