Ангіокс порошок д/ін. 250 мг фл.

Порошок

Бівалірудин - специфічний інгібітор тромбіну прямої дії, який зв'язується з каталітичною ділянкою тромбіну, а також з аніонзв'язувальною ділянкою як вільного, так і пов'язаного зі згустком тромбіном фібрину. Бівалірудин діє тільки на тромбін (як на прямий, так і пов'язаний). Тромбін відіграє центральну роль у процесі тромбоутворення, розщеплюючи фібриноген з утворенням мономерів фібрину та активуючи фактор XIII з утворенням активного фактора XIIIa, що сприяє утворенню ковалентних поперечних зв'язків між молекулами фібрину, що призводить до утворення стійкого тромбу. Тромбін також активує фактори V та VIII, сприяючи подальшому утворенню тромбіну, та активує тромбоцити, стимулюючи їх дегрануляцію та агрегацію. Бівалірудин пригнічує всі перелічені ефекти тромбіну. Зв'язування бівалірудину з тромбіном, а отже, і пригнічення його активності оборотне, оскільки тромбін повільно розщеплює бівалірудин Арг3-Про4 зв'язку, що призводить до відновлення функції активної ділянки тромбіну. Тому спочатку бівалірудин діє як повний неконкурентний інгібітор тромбіну, проте згодом стає конкурентним інгібітором, здатним спочатку інгібувати взаємодію молекул тромбіну з іншими субстанціями згустку та при необхідності інгібувати процес коагуляції. Дослідження in vitro свідчать про те, що бівалірудин пригнічує як розчинний (вільний), так і пов'язаний зі згустком фібрину тромбін. Бівалірудин зберігає активність та не нейтралізується під впливом речовин, що вивільняються тромбоцитами. In vitro також встановлено, що бівалірудин залежно від концентрації збільшує активований частковий тромбопластиновий час (АЧТВ), тромбіновий (ТВ) та протромбіновий час (ПВ) крові здорових донорів і не викликає агрегацію тромбоцитів крові, отриманої у пацієнтів із синдромом гепариніндуцованої/ HIT/HITS) в анамнезі. Бівалірудин має концентраційно- та дозозалежну антикоагуляційну активність, яка проявляється збільшенням активованого часу згортання (АВС), часткового тромбінового часу (ЧТВ), ТБ та міжнародного нормалізованого відношення (МНО). При внутрішньовенному введенні бівалірудину антикоагуляційний ефект проявляється вже за кілька хвилин. У клінічних дослідженнях встановлено, що бівалірудин забезпечує адекватну антикоагуляційну дію під час проведення процедур черезшкірної транскутанної коронарної ангіопластики (ЧТКА) та стентування. Фармакодинамічні ефекти бівалірудину оцінюють визначенням антикоагуляційної дії, включаючи активований час згортання (АВС). Між значенням АВС та дозою, а також концентрацією бівалірудину у плазмі крові відзначає позитивну кореляцію. При лікуванні бівалірудином у комбінації з інгібітором рецепторів GPIIb/IIIa значення АВС не змінюється. Встановлено лінійний характер фармакокінетичних параметрів бівалірудину у пацієнтів, яким проводилася процедура ЧТКА та стентування. Біодоступність бівалірудину при внутрішньовенному введенні повна. Середня рівноважна концентрація бівалірудину після постійної внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 2,5 мг/кг/год становить 12,4 мкг/мл. Бівалірудин швидко розподіляється між плазмою крові та позаклітинною рідиною. Об'єм розподілу у рівноважному стані становить 0,1 л/кг. Бівалірудин практично не пов'язується з білками плазми (за винятком тромбіну) та з еритроцитами. Бівалірудин як пептид піддається катаболізму складових його амінокислот з подальшою їх утилізацією організмом. Бівалірудин метаболізується під дією протеазу, включаючи тромбін. Основний метаболіт, що утворюється в результаті розщеплення зв'язку Арг3-Про4 і N-кінцевої послідовності під дією тромбіну, не має фармакологічної активності через втрату спорідненості до каталітично активної ділянки тромбіну. Близько 20% бівалірудину виводиться у незміненому вигляді із сечею. Залежність концентрації від часу при внутрішньовенному введенні описується двокамерною моделлю. Виведення є процесом першого порядку з термінальним періодом напіввиведення 25±12 хв у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Нирковий кліренс становить 3,4±0,5 мл/хв/кг.

Фармакокінетика бівалірудину у пацієнтів з порушеною функцією печінки не вивчалася, проте передбачається відсутність її змін, оскільки бівалірудин не метаболізується за участю печінкових ферментів, наприклад, ізоферментів цитохрому Р 450. Системний кліренс бівалірудину знижується залежно від швидкості клубочкової фільтрації. Кліренс бівалірудину у пацієнтів із нормальною функцією нирок та пацієнтів із незначним її порушенням однаковий. Кліренс знижується приблизно на 20% у пацієнтів з помірно вираженою або тяжкою нирковою недостатністю, і на 80% — у пацієнтів, які перебувають на діалізі Фармакокінетика бівалірудину у пацієнтів похилого віку може змінюватися через вікове зниження функції нирок, це може вимагати корекції дози з урахуванням оцінки функціонального стану нирок. Відмінностей фармакокінетики бівалірудину за статевою ознакою немає.

Ангіокс можна вводити через 30 хв після припинення внутрішньовенного введення нефракціонованого гепарину або через 8 годин після підшкірного введення низькомолекулярного гепарину. Не виявлено фармакодинамічної взаємодії Ангіоксу з такими інгібіторами агрегації тромбоцитів, як ацетилсаліцилова кислота, тиклопідин, клопідогрел, абциксимаб, ептифібатид та тирофібан. З урахуванням відомих механізмів дії можна припустити, що одночасне застосування антикоагулянтів (гепарину, варфарину), тромболітичних або антитромбоцитарних препаратів може сприяти підвищенню ризику кровотеч. У будь-якому випадку необхідно регулярно контролювати клінічні та лабораторні параметри гемостазу при застосуванні бівалірудину у поєднанні з інгібітором агрегації тромбоцитів або з антикоагулянтами. Ангіокс слід вводити з використанням окремої системи для внутрішньовенного введення. Не можна використовувати систему, що використовується для внутрішньовенного введення бівалірудину, для введення нижчеперелічених лікарських препаратів (можливе помутніння розчину, утворення суспензії мікрочастинок або випадання осаду): альтеплаза, аміодарон, амфотерицин В, хлорпромазин, діазепам, прохлорперазину едизилат ванкоміцин.

пор.ліоф. д/р-ну д/ін., д/інф. 250 мг фл., № 2, № 10 Бівалірудин 250 мг Інші інгредієнти: манітол, розчин натрію гідроксиду 0,5М. Містить бівалірудин у формі трифторацетату.

Ангіокс не слід застосовувати у період вагітності без нагальної потреби. Невідомо, чи виділяється бівалірудин з грудним молоком, тому в період годування груддю Ангіокс слід застосовувати з обережністю.

антикоагулянтна терапія при проведенні ЧТКА та стентування.

Ангіокс протипоказаний пацієнтам з кровотечею або підвищеним ризиком розвитку кровотечі через порушення гемостазу та/або незворотних порушень процесу згортання крові; з підвищеною чутливістю до бівалірудину чи інших компонентів препарату; з тяжкою неконтрольованою АГ та підгострим бактеріальним ендокардитом; з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв), у тому числі тим, що перебувають на діалізі.

Ангіокс призначений для внутрішньовенного введення. Чи не вводити в/м. Препарат повинен застосовувати лікар із досвідом проведення ЧТКА. Усі маніпуляції щодо приготування та введення препарату Ангіокс повинні проводитися в асептичних умовах. У флакон препарату додають 5 мл стерильної води та обережно похитують флакон до повного розчинення порошку та отримання прозорого розчину. З флакона відбирають 5 мл розчину і розводять до об'єму 50 мл 5% розчином глюкози для ін'єкцій або 0,9% розчином натрію хлориду для ін'єкцій до отримання кінцевої концентрації бівалірудину 5 мг/мл. Невикористаний розчин виливають. Готовий концентрат/розведений розчин необхідно перевірити візуально на предмет відсутності нерозчинених частинок та зміни кольору. Не можна застосовувати розчини, що містять будь-які включення. Готовий концентрат/розведений розчин повинен бути прозорим або злегка опалесцентним, від безбарвного до світло-жовтого кольору. Рекомендована доза препарату Ангіокс для дорослих, у тому числі для пацієнтів похилого віку, — 0,75 мг/кг маси тіла, яку вводять внутрішньовенно болюсно, з подальшим негайним проведенням внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 1,75 мг/кг/год. протягом період проведення реваскуляризаційної процедури. У разі клінічної необхідності проведення інфузії може бути продовжено протягом 4 годин після завершення процедури ЧТКА. У разі порушення функції нирок дозу/швидкість інфузії препарату слід коригувати. Потрібно обережно застосовувати препарат у пацієнтів похилого віку у зв'язку з можливістю вікового зниження функції нирок. Для оцінки активності бівалірудину можна використовувати показник АВС. Значення АВС через 5 хв. після болюсного введення бівалірудину в середньому становить 365±100 с. Якщо величина АВС через 5 хв після введення становить менше 225 с, необхідно ввести препарат повторно болюсно в дозі 0,3 мг/кг. Для того, щоб знизити ймовірність низьких значень показника АВС, готовий концентрат і розведений розчин препарату необхідно ретельно перемішати перед введенням і ввести в/в болюсно швидко. Якщо значення показника АВС перевищує 225 с, при правильному проведенні інфузії в дозі 1,75 мг/кг проведення подальшого моніторингу не потрібно. Артеріальний катетер може бути видалений через 2 години після припинення інфузії бівалірудину без подальшого контролю АВС. У пацієнтів із порушенням функції нирок рекомендується контролювати час зсідання крові, зокрема АВС. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю, включених у базове дослідження III фази (REPLACE-2), значення АВС, що оцінюється через 5 хв після болюсного введення бівалірудину, в середньому склало 366±89 с. Наприкінці процедури ЧТКА середнє АВС у цих пацієнтів становило 355±81 з. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 30-59 мл/хв) швидкість інфузії повинна бути знижена до 1,4 мг/кг/год. Доза при болюсному введенні залишається стандартною – 0,75 мг/кг. Значення АВС необхідно проконтролювати через 5 хв. після болюсного введення препарату. Якщо значення АВС менше 225 с, необхідно ввести препарат повторно болюсно у дозі 0,3 мг/кг та повторно проконтролювати АВС через 5 хв після болюсного введення другої дози. Препарат Ангіокс протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <30 мл/хв), а також пацієнтам, які перебувають на діалізі. Корекція дози при печінковій недостатності не потрібна, оскільки метаболізм бівалірудину в печінці мінімальний. Безпека та ефективність бівалірудину у пацієнтів віком до 18 років не встановлена. Ангіокс можна застосовувати у комбінації з інгібіторами тромбоцитарних глікопротеїнових рецепторів IIb та IIIa.

представлені дані про побічні ефекти, що ґрунтуються на результатах клінічного дослідження бівалірудину за участю 6000 пацієнтів, яким проводили ЧТКА, половина з цих хворих отримувала лікування бівалірудином. Побічні ефекти частіше відзначали у жінок, ніж у чоловіків, а також у пацієнтів віком від 65 років, ніж у молодших осіб, як у групі, яка отримувала лікування бівалірудином, так і у групі порівняння, яка отримувала лікування гепарином. Кровотеча Значна кровотеча визначали як виникнення будь-якої з таких кровотеч: внутрішньочерепна кровотеча, крововилив у заочеревинний простір, крововтрата, що призводить до необхідності трансфузії не менше 2-х стандартних пакетів цільної крові або еритроцитарної маси, або кровотеча, що призводить г/дл, або зниження рівня гемоглобіну більш ніж на 4 г/дл (або показника гематокриту на 12%) при невстановленому місці кровотечі. Незначну кровотечу визначали як будь-яку кровотечу, яка не відповідає критеріям значної кровотечі. Незначні кровотечі виникали дуже часто (≥1/10), значні кровотечі виникали часто (≥1/100, але <1/10). Незначні та значні кровотечі значно рідше виникали у групі пацієнтів, які отримували бівалірудин, ніж у групі порівняння, яка отримувала гепарин з інгібітором рецепторів GPIIb/IIIa. Значні кровотечі виникали найчастіше у місці встановлення катетера (див. таблицю нижче). Інші нечасті локалізації кровотеч (більше 0,1%) включали місця інших пункцій, заочеревинний простір, шлунково-кишковий тракт, вухо, ніс або горло. 100, але <1/10); нечасто (≥1/1000, але <1/100); рідко (≥1/1000, але <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі повідомлення. З боку системи крові Нечасто – тромбоцитопенія, анемія. Тромбоцитопенія відзначена у 20 пацієнтів, які отримували бівалірудин у дослідженні REPLACE-2 (0,7%). Більшість цих пацієнтів одночасно отримували ацетилсаліцилову кислоту та клопідогрел, а 9 із 20 пацієнтів отримували також інгібітор рецепторів GPIIb/IIIa. Середній часовий проміжок зниження кількості тромбоцитів до мінімального рівня становив 38 годин. Летальні наслідки серед цих пацієнтів не зареєстровані. З боку імунної системи Рідко – алергічні реакції. Дуже рідко – анафілаксія, анафілактичний шок, включаючи випадки з летальним кінцем. З боку нервової системи Рідко – головний біль. З боку серця Рідко – шлуночкова тахікардія, брадикардія, стенокардія. Рідко - артеріальна гіпотензія , кровотечі, аномалії судин. Дуже рідко - тромбоз, включаючи випадки тромбозу з летальним кінцем. З боку респіраторної системи Рідко – задишка. З боку шлунково-кишкового тракту Рідко — нудота, блювання. З боку шкіри Рідко висип. З боку опорно-рухового апарату Рідко біль у спині. Загальні порушення та реакції у місці введення Рідко – кровотеча та болючість у місці ін'єкції, біль у грудях.

випадків передозування у клінічних випробуваннях не відзначали, але є повідомлення, що одноразове внутрішньовенне болюсне введення бівалірудину в дозі до 7,5 мг/кг не супроводжувалося розвитком кровотеч або інших небажаних побічних ефектів. У разі передозування слід перервати введення бівалірудину та спостерігати за станом пацієнта для своєчасного виявлення ознак кровотечі. У разі розвитку значної кровотечі введення бівалірудину слід припинити. Специфічного антидоту немає. Бівалірудин виводиться при гемодіалізі.

ліофілізат - при температурі не вище 25 °С. Термін придатності – 4 роки. Готовий р-р -при температурі 2-8 ° С, термін придатності - не більше 24 год.