Препарат для перорального застосування.
Препарат Ангірам рекомендується приймати щодня одночасно. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Ангіраму слід ковтати повністю, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати чи подрібнювати.
Дорослі .
Пацієнти, діуретики. На початку лікування Ангірамом може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш ймовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується виявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та/або кількості електролітів.
Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування Ангірамом, якщо це можливо.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, препарат Ангірам слід розпочинати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування Ангіраму слід коригувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Ангірам можна застосовувати як монотерапію або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.
Початкова доза. Лікування препаратом Ангірам слід розпочинати поступово, починаючи з початкової дози, що рекомендується, 2,5 мг на добу.
У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована доза становить 1,25 мг, а їх лікування слід розпочинати під контролем.
Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза Ангіраму становить 10 мг на добу. Зазвичай препарат приймають 1 раз на добу.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 2,5 мг 1 раз на добу.
Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату слід поступово збільшувати дозу. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім – через 2-3 тижні – збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.
Дивіться наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.
Лікування захворювання нирок.
У пацієнтів з діабетом та мікроальбумінурією.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні збільшують дозу. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.
У пацієнтів з діабетом і не менш одним фактором серцево-судинного ризику.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 2,5 мг 1 раз на добу.
Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні збільшують дозу. Через 1-2 тижні лікування добову дозу Ангіраму рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.
Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні збільшують дозу. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.
Серцева недостатність із клінічними проявами.
Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг на добу.
Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу Ангіраму титрують шляхом подвоєння кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.
Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда за наявності серцевої недостатності.
Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких клінічно та гемодинамічно стабільним, призначають початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг і 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.
Дивіться наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.
Титрування дози та підтримуюча доза. Надалі добову дозу підвищують шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.
Коли це можливо, підтримуючу добову дозу поділяють на 2 прийоми.
Якщо дозу можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвід лікування пацієнтів з тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю відразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується починати терапію з дози 1,25 мг 1 раз на добу та будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.
Особливості застосування
Особливі групи пацієнтів.
Вагітність. Лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II не слід розпочинати в період вагітності. які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого в період вагітності визнано безпечним. розділи «Протипоказання»і «Застосування в період вагітності або годування груддю»).
Пацієнти, які мають особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.
Пацієнти зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження АТ та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ. особливо якщо інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають вперше або вперше підвищують дозу. Суттєвого підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що потребує медичного нагляду, у тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:
- з тяжкою артеріальною гіпертензією;
- з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
- з гемодинамічно значущою перешкодою для припливу або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, зі стенозом аортального або мітрального клапана);
- з одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності другої функціонуючої нирки;
- у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи ті, що отримують діуретики);
- з цирозом печінки та/або асцитом;
- яким виконують великі хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що викликають гіпотензію.
Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (проте для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення перевантаження обсягом).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Є доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкал погіршення функції нирок (у тому числі розвитку ГНН). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види; «Фармакодинаміка»).
Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, її слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста та при частому та ретельному контролі функції нирок, утримання електролітів та рівня артеріального тиску.
Інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда.
Пацієнти, які мають ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у разі гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування потрібне особливе медичне спостереження.
Пацієнти похилого віку. Див. розділ Див. розділ «Спосіб застосування та дози».
Хірургічне втручання. Якщо це можливо, лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.
Контроль функції нирок. Функцію нирок слід оцінювати до та під час проведення лікування та коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль потрібний за пацієнтами з порушенням функції нирок.  ;Існує ризик погіршення функції нирок, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки, а також при ураженні ниркових судин, у тому числі у пацієнтів із гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії.
Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк. ) (наприклад, темсіролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагліптин або рацекадотрил.
У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Ангірам слід припинити. Потрібно негайно приступити до невідкладної терапії. Пацієнт повинен перебувати під контролем протягом не менше 12-24 годин і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.
>
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Ангірам, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою або блюванням або без них).
Анафілактичні реакції при десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ ймовірність виникнення та тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. /p>
Контроль електролітної рівноваги. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Ангірам, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. у віці від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію в плазмі крові, або пацієнти з такими станами, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо спільне застосування зазначених препаратів вважається за доцільне, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію в плазмі крові.
Контроль електролітної рівноваги. Гіпонатріємія. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з подальшим розвитком гіпонатріємії. та інших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.
Нейтропенія/Агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. у крові. Частіший контроль бажано проводити на початку лікування та за пацієнтами з порушеною функцією нирок, супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть призвести до зміни картини крові.</
>
Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси у порівнянні з представниками інших рас. Це може бути обумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.
Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерно те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам'ятати при можливості кашлю. внаслідок застосування інгібіторів АПФ.