Ангірам 10 мг №30 таблетки

Таблетки по 10 мг: по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в пачці з картону.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: плоскі таблетки без оболонки з фаскою, округлої форми, від білого до майже білого кольору, з одного боку мають тиснення «H» та «20» і ризику між ними, та плоскі з іншого боку.

Антигіпертензивні властивості. Прийом раміприлу призводить до значного зниження периферичного артеріального опору. Як правило, значних змін ниркового плазмотоку або швидкості клубочкової фільтрації не відбувається. Призначення раміприлу до зниження АТ як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні хворого, що не супроводжується компенсаторним підвищенням частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект настає через 1-2 години після перорального прийому разової дози препарату. Максимальний ефект після прийому разової дози зазвичай настає через 3-6 годин. Антигіпертензивний ефект після прийому разової дози зазвичай зберігається протягом 24 годин.

При тривалому лікуванні із застосуванням раміприлу максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 3-4 тижні. Доведено, що при тривалій терапії антигіпертензивний ефект зберігається протягом 2 років.

Раптове припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого та надмірного підвищення АТ (феномен рикошету).

Серцева недостатність. Доведено, що застосовуваний як доповнення до традиційної терапії діуретиками і, при необхідності, серцевими глікозидами раміприл ефективний для пацієнтів із серцевою недостатністю II-IV класів за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Препарат сприятливо впливає на серцеву гемодинаміку (зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків, загального периферичного судинного опору, підвищення серцевого викиду та поліпшення серцевого індексу). Він також зменшує нейроендокринну активацію.

Всмоктування. Після прийому раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 1 години. Враховуючи кількість речовини, виявленої в сечі, ступінь всмоктування становить не менше 56% і на нього суттєво не впливає наявність їжі у шлунково-кишковому тракті. Біодоступність активного метаболіту раміприлату після перорального застосування раміприлу у дозі 2,5 мг та 5 мг становить 45%.

Максимальні концентрації в плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягаються через 2-4 години після прийому раміприлу. Після застосування звичайних доз раміприлу 1 раз на добу рівноважна концентрація раміприлату в плазмі досягається на 4 день лікування.

Розподіл. Зв'язування раміприлу з білками плазми становить приблизно 73%, а раміприлату - 56%.

Метаболізм. Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти та глюкуронідів раміприлу та раміприлату.

Виведення. Виведення метаболітів відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. Зниження концентрації раміприлату в плазмі багатофазним. Через потужне насичення зв'язування з АПФ та повільну дисоціацію у зв'язку з ферментом раміприлат має пролонговану термінальну фазу виведення при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.

Після прийому повторних доз раміприлу 1 раз на добу ефективний період напіввиведення становить 13-17 годин при дозі 5-10 мг та більше для низьких доз (1,25-2,5 мг). Різниця обумовлена ​​тим, що здатність ферменту до зв'язування з Раміприлатом є насичувальною.

При пероральному прийомі разової дози препарату ні раміприл, ні його метаболіт не виявлялися у грудному молоці. Однак невідомо, який ефект має прийом повторних доз.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок ниркова екскреція раміприлату знижена, а нирковий кліренс раміприлату пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату в плазмі, які знижуються повільніше, ніж у осіб із нормальною функцією нирок.

Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки метаболізм раміприлу з утворенням раміприлату був уповільнений через зниження активності печінкових естераз, а рівні раміприлу в плазмі у цих пацієнтів були підвищені. Втім, максимальні концентрації раміприлату у цих пацієнтів не відрізнялися від таких у осіб з нормальною функцією печінки.

Інгібітори АПФ (АПФ). Інгібітори АПФ монокомпонентні. Раміпріл. Код АТХ С09А А05.

Протипоказані комбінації. Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату - з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактичних реакцій. Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання щодо використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Комбіноване застосування Ангіраму з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендується іншим категоріям пацієнтів.

Комбінації, які потребують заходів.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію в плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину II, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію в плазмі.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші речовини, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Варто очікувати на збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії.

Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад, ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрін), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект препарату Ангірам. Рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, які можуть спричинити зміни картини крові. Підвищена ймовірність виникнення гематологічних реакцій.

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити виведення літію, що може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно ретельно контролювати рівень літію.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Ангірам. Більше того, одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію в крові.

Сіль. При надмірному споживанні солі можливе ослаблення гіпотензивного ефекту препарату.

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає ймовірність виникнення та тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися за іншими алергенами.

1 таблетка містить 10 мг раміприлу

допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, лактоза, натрію кроскармелоза, натрію стеарилфумарат, крохмаль кукурудзяний.

Деякі побічні ефекти (наприклад, симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги та знижувати швидкість його реакції, що є ризикованим у ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад, при керуванні транспортними засобами) або роботі з іншими механізмами).

Це, як правило, можливо на початку лікування або при переході від терапії іншими препаратами для лікування препаратом Ангірам. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не рекомендується керувати транспортним засобом або працювати з механізмами протягом кількох годин.

Вагітність. Препарат Ангірам протипоказаний у період вагітності. Таким чином, необхідно виключити вагітність перед початком лікування. Необхідно уникати вагітності, якщо лікування інгібіторами АПФ є обов'язковим.

Якщо пацієнтка планує завагітніти, необхідно припинити лікування інгібіторами АПФ, тобто замінити їх іншим видом лікування.

Якщо пацієнтка завагітніла під час лікування, застосування препарату Ангірам необхідно замінити терапією без інгібіторів АПФ якнайшвидше.

Годування груддю. Через нестачу інформації щодо застосування раміприлу під час годування груддю не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано віддавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є безпечнішим, особливо при грудному вигодовуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Препарат Ангірам не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки даних щодо ефективності та безпеки цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з:

• вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту або захворювання периферичних судин);
• діабет, що має щонайменше один фактор серцево-судинного ризику.

Лікування захворювання нирок:

• початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;
• виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику;
• виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г/добу.

Лікування серцевої недостатності, що супроводжується клінічними проявами.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів із клінічними ознаками серцевої недостатності на початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, або іншим інгібіторам АПФ (ангіотензин-перетворюючого ферменту).

Наявність анамнезу ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на фоні застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II).

Знаковий двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії за наявності єдиної нирки.

Період вагітності.

Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотонією або гемодинамічно нестабільними станами.

Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактичних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату.

Препарат для перорального застосування.

Препарат Ангірам рекомендується приймати щодня одночасно. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Ангіраму слід ковтати повністю, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати чи подрібнювати.

Дорослі .

Пацієнти, діуретики. На початку лікування Ангірамом може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш ймовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується виявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та/або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування Ангірамом, якщо це можливо.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, препарат Ангірам слід розпочинати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування Ангіраму слід коригувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Ангірам можна застосовувати як монотерапію або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом Ангірам слід розпочинати поступово, починаючи з початкової дози, що рекомендується, 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована доза становить 1,25 мг, а їх лікування слід розпочинати під контролем.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза Ангіраму становить 10 мг на добу. Зазвичай препарат приймають 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату слід поступово збільшувати дозу. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім – через 2-3 тижні – збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Дивіться наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Лікування захворювання нирок.

У пацієнтів з діабетом та мікроальбумінурією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні збільшують дозу. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.

У пацієнтів з діабетом і не менш одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні збільшують дозу. Через 1-2 тижні лікування добову дозу Ангіраму рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза Ангіраму становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні збільшують дозу. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу Ангіраму титрують шляхом подвоєння кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда за наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких клінічно та гемодинамічно стабільним, призначають початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг і 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Дивіться наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Титрування дози та підтримуюча доза. Надалі добову дозу підвищують шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу поділяють на 2 прийоми.

Якщо дозу можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвід лікування пацієнтів з тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю відразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується починати терапію з дози 1,25 мг 1 раз на добу та будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливості застосування

Особливі групи пацієнтів.

Вагітність. Лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II не слід розпочинати в період вагітності. які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого в період вагітності визнано безпечним. розділи «Протипоказання»і «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Пацієнти, які мають особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Пацієнти зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження АТ та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ. особливо якщо інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають вперше або вперше підвищують дозу. Суттєвого підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що потребує медичного нагляду, у тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

• з тяжкою артеріальною гіпертензією;
• з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
• з гемодинамічно значущою перешкодою для припливу або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, зі стенозом аортального або мітрального клапана);
• з одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності другої функціонуючої нирки;
• у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи ті, що отримують діуретики);
• з цирозом печінки та/або асцитом;
• яким виконують великі хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що викликають гіпотензію.

Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (проте для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення перевантаження обсягом).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Є доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкал погіршення функції нирок (у тому числі розвитку ГНН). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види; «Фармакодинаміка»).

Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, її слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста та при частому та ретельному контролі функції нирок, утримання електролітів та рівня артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда.

Пацієнти, які мають ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у разі гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування потрібне особливе медичне спостереження.

Пацієнти похилого віку. Див. розділ Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Контроль функції нирок. Функцію нирок слід оцінювати до та під час проведення лікування та коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль потрібний за пацієнтами з порушенням функції нирок.&nbsp ;Існує ризик погіршення функції нирок, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки, а також при ураженні ниркових судин, у тому числі у пацієнтів із гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк. ) (наприклад, темсіролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагліптин або рацекадотрил.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Ангірам слід припинити. Потрібно негайно приступити до невідкладної терапії. Пацієнт повинен перебувати під контролем протягом не менше 12-24 годин і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

>

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Ангірам, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою або блюванням або без них).

Анафілактичні реакції при десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ ймовірність виникнення та тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. /p>

Контроль електролітної рівноваги. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Ангірам, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. у віці від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію в плазмі крові, або пацієнти з такими станами, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо спільне застосування зазначених препаратів вважається за доцільне, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію в плазмі крові.

Контроль електролітної рівноваги. Гіпонатріємія. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з подальшим розвитком гіпонатріємії. та інших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.

Нейтропенія/Агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. у крові. Частіший контроль бажано проводити на початку лікування та за пацієнтами з порушеною функцією нирок, супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть призвести до зміни картини крові.</

>

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси у порівнянні з представниками інших рас. Це може бути обумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерно те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам'ятати при можливості кашлю. внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Профіль безпеки препарату Ангірам містить дані про постійний кашель і реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцит. /p>

Частота побічних реакцій класифікується так: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до &lt 1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (не може бути розрахована за наявними даними). В кожній групі побічні явища вказані у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Педіатрична популяція. Безпека раміприлу вивчалася у дітей та підлітків у віці 2-16 років у ході досліджень. Згідно з результатами, характер та ступінь тяжкості небажаних реакцій у дітей були подібними до дорослих. , але частота виникнення деяких реакцій у дітей була вищою, ніж у дорослих, а саме:

Тахікардія, закладеність носа та риніт: часто (тобто від ≥ 1/100 до < 1/10) у педіатричній популяції та рідко (тобто від ≥ 1/1000 до < 1/ 100) у популяції дорослих пацієнтів.

Кон'юнктивіт: часто (тобто ≥ 1/100 до < 1/10) у педіатричній популяції та рідко (тобто ≥ 1/10000 до < 1/1000) у популяції дорослих пацієнтів.

Тремор і кропив'янка: рідко (тобто від ≥ 1/1000 до < 1/100) у педіатричній популяції та рідко (тобто від ≥ 1/10 000 до < 1/1000) у популяції дорослих пацієнтів.

Загальний профіль безпеки застосування раміприлу дітям та дорослим значно не відрізняється.

Симптомами, пов'язаними з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть бути надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити. ;

До запропонованих лікувальних заходів відносяться первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, у тому числі введення агоністів альфа-1-адренорецепторів або ангіотензину II (ангіотензинаміду). метаболіт раміприлу, погано виводиться із системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.

Це знижуючий артеріальний тиск (антигіпертензивні) препарат. Раміприл розпадається у печінці з утворенням раміприлату. Діє шляхом пригнічуючого впливу на систему ренін-ангіотензин-альдостерон. Пригнічує вплив ангіотензинперетворюючого ензиму, що каталізує перетворення ангіотензину-I на судинозвужувальний пептид ангіотензин-II, при цьому попереджаючи його стимулюючий вплив на процес виділення альдостерону наднирниками.