Амлосартан містить два антигіпертензивні компоненти з додатковими механізмами контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною гіпертензією: амлодипін відноситься до класу антагоністів кальцію, а валсартан– до класу антагоністів ангіотензину ІІ. Комбінація цих інгредієнтів має адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо.
Амлодипін
Амлодипін пригнічує трансмембранне проникнення іонів кальцію в гладкі м'язи серця та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим релаксуючим впливом на гладкі м'язи судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та зниження артеріального тиску. Експериментальні дані підтверджують, що амлодипін зв'язується по дигідропіридинових та негідропіридинових місцях зв'язку. Скоротливі процеси серцевого м'яза та гладких м'язів судин залежать від проходження позаклітинного кальцію в ці клітини через специфічні іонні канали.
Після введення терапевтичних доз пацієнтам з артеріальною гіпертензією амлодипін спричиняє вазодилатацію, що призводить до зниження артеріального тиску в положеннях лежачи та стоячи. Таке зниження артеріального тиску не супроводжується істотною зміною швидкості серцевих скорочень або рівнів катехоламінів у плазмі при тривалому застосуванні.
Ефект корелює з концентраціями у плазмі у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводять до зниження ренального судинного опору та рівня клубочкової фільтрації, а також ефективного ниркового потоку плазми без змін фракції, що фільтрується, або протеїнурії.
Як і у випадку з іншими блокаторами кальцієвих каналів, вимірювання гемодинаміки серцевої функції у спокої та при навантаженні (або при ходьбі) у пацієнтів з нормальною функцією шлуночків, пролікованих амлодипіном, загалом показали невелике підвищення серцевого індексу без суттєвого впливу на dP/ dt або кінцевий діастолічний тиск або обсяг лівого шлуночка. У гемодинамічних дослідженнях амлодипін не проявляв негативного інотропного ефекту при застосуванні в терапевтичних дозах у інтактних тварин і людей навіть при сумісному введенні з бета-блокаторами.
Амлодипін не змінює функцію синусно-передсердного вузла або передсердно-шлуночкової провідності у здорових тварин або людини. У клінічних дослідженнях, у яких амлодипін застосовували у комбінації з бета-блокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією, змін показників електрокардіограми не було зазначено.
Спостерігалися позитивні клінічні ефекти амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ішемічною хворобою, яка була підтверджена ангіографічно.
Застосування пацієнтам з артеріальною гіпертензією
При дослідженні антигіпертензивної та гіполіпідемічної терапії попередження серцевого нападу при легкій та помірній артеріальній гіпертензії у пацієнтів з наявним хоча б одним додатковим фактором ризику розвитку ішемічної хвороби серця із застосуванням амлодипіну (у дозі 2,5-10 мг на добу) або з застосуванням лізиноприлу (у дозі 10-40 мг на добу) як першу лінію терапії порівняно із застосуванням тіазидного діуретика хлорталідону (у дозі 12,5-25 мг на добу) було виявлено, що значних відмінностей у кількості випадків ішемічної хвороби серця зі летальним результатом або інфаркту міокарда без летального результату не спостерігалося.
Кількість випадків розвитку серцевої недостатності була значно більша в групі застосування амлодипіну в порівнянні з групою хлорталідону. Однак не було відзначено значних відмінностей за показником летальності з усіх причин між групами застосування амлодипіну та хлорталідону.
Валсартан
Валсартан є активним, потужним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які рідкісні та відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, які врівноважують ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно в 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.
Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Виходячи з відсутності впливу на АПФ та потенціювання активності брадикініну або субстанції Р застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II зазвичай не супроводжується кашлем. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювали з інгібітором АПФ, частота розвитку сухого кашлю була значно меншою у пацієнтів, які приймали валсартан, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ.
У пацієнтів, які раніше отримували лікування інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено в 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком. у 19% випадків, тоді як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.
Призначення препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.
У більшості пацієнтів після призначення внутрішньоразової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин.
Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове скасування валсартану не тягне до відновлення артеріальної гіпертензії або інших побічних клінічних явищ.
Встановлено, що валсартан значно знижує рівень госпіталізації пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (NYHA класу II-IY). Значніший ефект досягався у пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ або бета-блокатори. Також встановлено, що валсартан знижував серцево-судинну летальність у клінічно стабільних пацієнтів із патологією лівого шлуночка або лівошлуночковою дисфункцією після інфаркту міокарда.
За даними досліджень не слід спільно застосовувати інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензиногену (АРА) пацієнтам з діабетичною нефропатією, оскільки встановлений підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії. При вивченні доцільності додаткової терапії аліскіреном до терапії АПФ/АРА у пацієнтів з цукровим діабетом II типу та хронічною хворобою нирок, серцево-судинним захворюванням або поєднанням обох був встановлений підвищений ризик виникнення ускладнення терапії, розвитку небажаних явищ та серйозних небажаних явищ. гіпотензія та порушення функції нирок) при використанні аліскірену.
Валсартан/амлодипін
Комбінація амлодипіну та валсартану забезпечує дозозалежне адитивне зниження артеріального тиску у всьому інтервалі терапевтичних доз. Гіпотензивна дія після прийому одноразової дози комбінації зберігається протягом 24 годин.
Комбінацію валсартан/амлодипін вивчали в дослідженнях за участю пацієнтів з неускладненою есенціальною гіпертензією легкого або помірного ступеня, крім пацієнтів з високим ризиком серцево-судинних порушень. Було встановлено нормалізація артеріального тиску у пацієнтів, артеріальний тиск яких не контролювали належним чином за допомогою монотерапії валсартаном у дозі 160 мг.
Артеріальний тиск нормалізувався у 75% пацієнтів, які отримували 10 мг/160 мг амлодипіну/валсартану, у 62% пацієнтів, які отримували 5 мг/160 мг амлодипіну/валсартану порівняно з 53% пацієнтів, які отримували 160 мг валсартану. Додавання 10 мг та 5 мг амлодипіну призводило до додаткового зниження систолічного/діастолічного тиску порівняно з пацієнтами, які застосовували лише 160 мг валсартану.
При додаванні валсартану встановлено нормалізацію артеріального тиску у пацієнтів, артеріальний тиск яких не контролювали належним чином за допомогою монотерапії амлодипіном у дозі 10 мг. Артеріальний тиск нормалізувався у 78% пацієнтів, які отримували 10 мг/160 мг амлодипіну/валсартану порівняно з 67% пацієнтів, які продовжували застосовувати лише 10 мг амлодипіну. Додавання 160 мг валсартану призводило додаткове зниження систолічного/діастолічного тиску порівняно з пацієнтами, які застосовували лише 10 мг амлодипіну.
Комбінація амлодипіну/валсартану від 5 мг/160 мг до 10 мг/160 мг у хворих на есенціальну гіпертензію більш виражено знижує стійкий артеріальний тиск порівняно зі схемою дозування лізиноприлу/гідрохлортіазиду від 10 мг/12,5 мг до 20 мг ,5 мг.
Було доведено, що ефект комбінації валсартану/амлодипіну зберігався понад 1 рік. Раптове скасування препарату не призводило до швидкого підвищення артеріального тиску.
У пацієнтів, у яких артеріальний тиск адекватно контролюється амлодипіном, при неприйнятних набряках комбінована терапія може забезпечити аналогічний контроль АТ при зменшенні набряків.
Є дані, що вік, стать, расова приналежність та індекс маси тіла (≥ 30 кг/м2, <30 кг/м2) не впливають на клінічну відповідь при застосуванні комбінації варсартана/амлодипіну.
Дослідження комбінації валсартану/амлодипіну за участю пацієнтів інших популяцій, крім хворих на артеріальну гіпертензію, не проводили. Існують дослідження валсартану за участю пацієнтів із серцевою недостатністю та у постінфарктному періоді. Дослідження амлодипіну проводили за участю пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженою ішемічною хворобою серця.