Аміодарон-Дарниця таблетки по 200 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці; по 3 контурні чарункові упаковки в пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого зі злегка кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та рисою.

Антиаритмічний засіб III класу. Чинить антиаритмічну та антиангінальну дію.

Антиаритмічні властивості:

• продовження 3 фази потенціалу дії кардіоміоцитів обумовлено головним чином зменшенням струму іонів калію (клас III за класифікацією Воген-Вільямса);
• уповільнення серцевого ритму завдяки гнобленню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном;
• неконкурентна α- та β-антиадренергічна дія;
• уповільнення синоатріального, передсердного та вузлового проведення імпульсу в міокарді, яке чим швидше ритм, тим більше виражене;
• відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності;
• збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях;
• уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості:

• зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень;

− збільшення коронарного кровотоку завдяки прямому впливу на гладкі м'язи судин міокарда та підтримці серцевого викиду на фоні зниженого артеріального тиску та периферичного опору судин та за відсутності негативних інотропних ефектів.

Аміодарон є лікарським засобом з повільним виведенням і вираженим спорідненістю з тканинами.

Біодоступність після перорального прийому у різних пацієнтів коливається від 30 до 80% (середній показник 50%). Після одноразового прийому максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається в середньому протягом 1 тижня після початку прийому лікарського засобу (від кількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень між індивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів). Протягом перших днів лікування цей лікарський засіб накопичується у більшості тканин організму, особливо в жировій тканині. Виведення починається через кілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається протягом кількох місяців з індивідуальними коливаннями.

Такі характеристики пояснюють необхідність застосування підвищеної дози для швидкого накопичення лікарського засобу в тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.

Частина йоду вивільняється з лікарського засобу та виявляється у сечі у формі йодиду; 6 мг йоду на добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Залишки лікарського засобу, тобто більшість йоду, виділяється з фекаліями після метаболізму в печінці.

Незначне виведення лікарського засобу із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим з порушенням функції нирок.

Після відміни лікування виведення з організму триває протягом кількох місяців. Слід враховувати, що після відміни лікарського засобу його дія триває від 10 днів до 1 місяця.

Антиаритмічні лікарські засоби III класу. Код АТХ C01B D01.

Антиаритмічні лікарські засоби.

Багато протиаритмічних лікарських засобів пригнічує серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, що належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (таких, як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол), протипоказано.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів того самого класу не рекомендується, крім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють уповільненню серцевого ритму та/або уповільнюють атріовентрикулярну провідність, є делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування.

Лікарські засоби, які можуть індукувати розвиток torsades de pointes.

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами незалежно від того, відносяться вони до протиаритмічних лікарських засобів, чи ні. Додатковими факторами ризику є гіпокаліємія (див. підрозділ «Лікарські засоби, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Лікарські засоби, що уповільнюють серцевий ритм») або вже наявні вроджене або придбане подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть зумовлювати розвиток torsades de pointes, зокрема, належать антиаритмічні лікарські засоби Іа та ІІІ класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміцину ця взаємодія реалізується лише при використанні їх лікарських форм, що вводяться внутрішньовенним шляхом.

Одночасне використання двох лікарських засобів, кожен з яких є лікарським засобом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказано.

Але метадон і деякі підгрупи лікарських засобів є винятком з цього правила:

– протипаразитарні лікарські засоби (галофантрин, люмефантрін, пентамідин) також не рекомендовані до застосування разом з іншими засобами, які сприяють виникненню torsades de pointes;

– нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes, також не рекомендовані до застосування разом з іншими засобами, які сприяють виникненню torsades de pointes, але така комбінація не протипоказана.

Лікарські засоби, що уповільнюють серцевий ритм.

Багато лікарських засобів може зумовлювати брадикардію. Це, зокрема, стосується протиаритмічних лікарських засобів Iа класу, блокаторів, деяких антиаритмічних лікарських засобів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, лікарських засобів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних лікарських засобів.

Вплив інших лікарських засобів на аміодарон.

Інгібітори CYP3A4 та СYP2С8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.

Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби.

Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїн і можуть збільшувати експозицію їх субстратів. Оскільки ефект аміодарону тривалий, такі взаємодії можуть спостерігатися протягом декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком протипаразитарних лікарських засобів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Не рекомендовані комбінації»):

– антиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

– антиаритмічні засоби III класу(дофетилід, ібутилід, соталол);

– інші лікарські засоби, такі як:сполучення арсену, беприділ, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон, дронедарон,</ em> еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин,мізоластин, вінкаміцин внутрішньовенно, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Ризик збільшення частоти індукованих аміодароном побічних ефектів унаслідок зниження метаболізму.

Не рекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвіром/софосбувіром або ледіпасвіром/софосбувіром, можлива брадикардія, у т.ч. симптоматична чи навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно ретельне клінічне спостереження та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ, особливо протягом перших кількох тижнів подвійної терапії.

Ділтіазем для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельне клінічне спостереження та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливий летальний кінець. Особливо це актуально для блокаторів β, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози лікарського засобу потрібне клінічне спостереження та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ протягом 24 годин.

Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму в печінці з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторинг функції нирок та корекції дози циклоспорину на фоні лікування аміодароном.

Верапаміл та дилтіазем для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, дуже важливо здійснювати ретельний клінічний контроль та безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні лікарські засоби, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрін, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 лікарські засоби. Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, дуже важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та здійснення моніторування ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозід, піпамперзин, пипи, спи, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Стимулюючі проносні засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому фактором, що провокує, є гіпокаліємія). Перед застосуванням лікарського засобу слід провести корекцію гіпокаліємії, здійснювати моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ та клінічне спостереження разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентрації фідаксоміцину в плазмі.

Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну збільшуватиметься їх концентрація в крові.

Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику геморагічних ускладнень.

Найчастіший контроль міжнародного нормалізованого відношення. Можливе коригування дози перорального антикоагулянту на фоні лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни лікарського засобу.

β-блокатори, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка потребує запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (придушення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.

β-блокатори, які застосовуються для лікування серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного уповільнення серцевого ритму.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне та регулярне ЕКГ-моніторування.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ.

Якщо дабігатран застосовують після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне спостереження та корекцію дози дабігатрану за необхідності, але не вище 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, виникнення взаємодій можливе протягом декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Препарати наперстянки. Придушення автоматизму (надмірне уповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При використанні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує контролю серцевої діяльності за допомогою ЕКГ та клінічного спостереження, кількісного визначення рівня дигоксину в крові та відповідної корекції дози дигоксину.

Ділтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. ЕКГ та клінічне моніторування.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих лікарських засобів.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. ЕКГ та клінічне моніторування.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (придушення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.

Лікарські засоби, що знижують вміст калію: діуретики, які знижують вміст калію (ізольовано або в комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором).

Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вміст електролітів та клінічне моніторування.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами у зв'язку з пригніченням аміодароном метаболізму лікарського засобу в печінці. Клінічне та ЕКГ моніторування, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. При необхідності – корекція дози лідокаїну на фоні лікування аміодароном та після його відміни.

Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Клінічне моніторування та, при необхідності, моніторування ЕКГ.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Клінічне моніторування, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну та можливе коригування дози.

Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрації такролімусу в крові, моніторинг функції нирок та корекції дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його скасуванні.

Тамсулозін. Ризик посилення побічних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок гноблення його метаболізму у печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та за необхідності – корекцію дози тамсулозину при лікуванні інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки можливе зниження метаболізму аміодарону. Потрібно проводити клінічне спостереження та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ, а за необхідності провести корекцію дози аміодарону.

Субстрати CYP2D6.

Флекаїнід. Аміодарон підвищує концентрацію флекаїніду в плазмі внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду слід коригувати.

Лікарські засоби, що метаболізуються цитохромом Р450 3А4(фентаніл, силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, статини, в т.ч. аторвастатин, ловастатин). Призначення їх з аміодароном, який є інгібітором цього ферменту, підвищує концентрацію цих лікарських засобів у плазмі крові і, як наслідок, можливе посилення їх токсичності.

Циклоспорин: комбінація з аміодароном може призвести до підвищення рівня циклоспорину в плазмі. Потрібно проводити корекцію дози.

Фентаніл: комбінація з аміодароном може посилювати фармакологічну дію фентанілу та збільшувати ризик його токсичності.

Субстрати CYP3A4.

Аміодарон є інгібітором CYP3A4 і підвищує концентрацію в плазмі субстратів цього цитохрому, як результат – посилюється токсична дія цих субстратів.

Статин: при одночасному використанні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик появи м'язової токсичності (наприклад рабдоміолізу). При одночасному використанні з аміодароном рекомендується використовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Сімвастатин. Збільшення ризику виникнення побічних ефектів, що залежать від концентрації, таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину в печінці). З огляду на цей тип взаємодії не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу або використовувати інший статин.

Інші лікарські засоби, які метаболізуються за допомогою CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, тріазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Потрібен моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та протягом 8 днів після завершення лікування.

Аміодарон є інгібітором CYP3A4 і підвищує концентрації цих молекул у плазмі крові, що призводить до підвищення їх токсичності.

Під час лікування аміодароном рекомендується уникати використання інгібіторів CYP3A4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Лікарські засоби, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне та ЕКГ моніторування.

Субстрати CYP2C9: аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P4502C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пилокарпін: ризик надмірного уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти лікарських засобів, що уповільнюють серцевий ритм).

діюча речовина: amiodarone;
1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: лактоза моногідрат, крохмаль картопляний, повідон, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат.

У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій через можливий розвиток побічних реакцій з боку органів зору або нервової системи.

Вагітність. Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні в лікувальних дозах у І триместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв'язувати йод з 14 тижнів, не очікується жодного впливу на щитовидну залозу ембріона, якщо лікарський засіб застосовувався до цього часу. Надмірна кількість йоду, що надходить в організм у період прийому лікарського засобу, може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода. Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей лікарський засіб протипоказаний до застосування під час вагітності.

Годування грудьми. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються у грудне молоко у концентраціях більших, ніж їх концентрації у плазмі матері. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказано під час лікування аміодароном.

Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям на даний час не оцінювалися, тому призначення цього лікарського засобу дітям не рекомендується.

Профілактика рецидиву:

• небезпечна для життя шлуночкова тахікардія: АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ призначать тільки в умовах стаціонару під наглядом;
• документована симптомна та інвалідизуюча шлуночкова тахікардія;
• документована надшлуночкова тахікардія, якщо потреба в призначенні лікарського засобу визначена у пацієнтів із захворюванням, резистентним до другого лікування, або з наявністю протипоказаних до інших методів лікування фібриляції шлуночків.

Лікування надшлуночкової тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції передсердь або тріпотіння передсердь.

Аміодарон можна застосовувати пацієнтам з ішемічною хворобою серця та/або лівошлуночковою дисфункцією серця (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня за відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Дисфункція щитовидної залози (гіпертиреоз) – можливе загострення при прийомі аміодарону.

Гіперчутливість до йоду, аміодарону або будь-якої з допоміжних речовин.

Вагітність.

Період годування груддю.

Комбінація з лікарськими засобами, які можуть індукувати виникнення піруетної шлуночкової тахікардії (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

• антиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
• другі лікарські засоби, такі як сполучення арсену, беприділ, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон , дронедарон, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін внутрішньовенно, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен (див. . розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• телапревір;
• кобіцистат.

Призначати дорослим внутрішньо під час або після їжі, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини.

Початкове лікування.

Звичайний режим дозування лікарського засобу – 3 таблетки на добу протягом 8–10 днів.

У деяких випадках для початкового лікування застосовують більш високі дози (4–5 таблеток на добу), але завжди протягом короткого періоду часу та з моніторуванням електрокардіограми.

Побічні ефекти класифікувалися за системами органів та частотою наступним чином: дуже часто (> 10 %); часто (> 1%, < 10%); нечасто (> 0,1%, < 1%); рідко (0,01%, 0,1%); дуже рідко (< 0,01%).

З боку органів зору: дуже часто – мікродепозити в рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в сліпучому світлі або з затуманенням зору. Мікродепозити в рогівці є складними ліпідними відкладеннями і завжди повністю оборотні після відміни лікарського засобу, дуже рідко. невропатія зорового нерва (неврит зорового нерва) з нечіткістю зору та погіршенням зору, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, який може прогресувати до більш-менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на даний час не встановлено.

Проте за відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано скасувати аміодарон.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – повідомлялося про випадки інтерстиціального або дифузного альвеолярного захворювання легень та облітеруючого бронхіоліту з організуючою пневмонією (ОБОП), іноді летальні. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни лікарського засобу, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, веде до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; покращення рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).

Повідомлялося про декілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиціальною пневмопатією; дуже рідко – бронхоспазм, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою.

Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – з летальним кінцем, іноді в ранньому післяопераційному періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які в деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням, дихальною недостатністю. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатією, індукованою аміодароном.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – невеликі розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування лікарським засобом та зникають після зменшення його дози; частота невідома – панкреатит/гострий панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: випадки ураження печінки (ці випадки діагностувалися щодо підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові); дуже часто – зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (в 1,5–3 рази вище норми), яке зникало після зміни дози лікарського засобу або спонтанно; часто – гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ у крові та/або жовтяницею, іноді летальне, яке потребує відміни лікарського засобу; дуже рідко – хронічне ураження печінки, цироз печінки, що потребує тривалого лікування, печінкова недостатність. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівня трансаміназ у крові в 1,5–5 разів вище норми), показано регулярне моніторування функції печінки.

У разі підвищення рівня трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому лікарського засобу протягом більше 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни лікарського засобу. Повідомлялося про кілька незворотних випадків таких змін.

Зз боку нервової системи: часто – тремор чи інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, у тому числі нічні кошмари. Сенсорна, моторна чи змішана периферична невропатія; рідко – міопатія. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія та міопатія можуть розвинутись через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, зворотні після скасування лікарського засобу.

Однак одужання може бути неповним, дуже повільним і спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому лікарського засобу дуже рідко. мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, біль голови. При виникненні одиничного головного болю необхідно виконати обстеження для визначення їх можливої причини.

З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна; нечасто – порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АВ-блокада різного ступеня), дуже рідко – ndash; виражена брадикардія та, у виняткових випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на фоні дисфункції синусового вузла, у пацієнтів похилого віку), поява або погіршення проявів аритмії, що супроводжуються нападами стенокардії. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія torsade de pointes. Дуже рідко – васкуліт.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія. У пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього явища невідоме.

З боку імунної системи: частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними) – випадки ангіоневротичного набряку, алергічних реакцій, включаючи висипання на шкірі.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто – фотосенсибілізація. Рекомендується уникати впливу сонячного випромінювання (і ультрафіолетового випромінювання загалом) під час лікування аміодароном; часто – пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на фоні тривалого прийому високих добових доз та повільно зникають після відміни лікарського засобу (протягом 10–24 місяців); дуже рідко – еритема на фоні променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом лікарського засобу на даний час чітко не встановлено. Алопеція. Частота невідома – тяжкі, іноді смертельні, шкірні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: дуже рідко – епідидиміт, імпотенція. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу наразі чітко не встановлено.

Лабораторні показники: рідко – рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ приймати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію; дуже рідко – ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.

З боку ендокринної системи: дуже часто – за винятком випадків, коли є клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, «не пов'язані з прийомом лікарського засобу» зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози в крові (збільшений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) не вимагають відміни лікарського засобу; часто – гіпотиреоїдизм зумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Еутиреоїдизм зазвичай досягається протягом 1-3 місяців після припинення прийому лікарського засобу. Скасування аміодарону не є обов'язковим: у випадку, коли застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування цим лікарським засобом може продовжуватися у поєднанні із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози з використанням левотироксину. Дози левотироксину можуть бути скориговані в залежності від рівнів ТТГ. Гіпертиреоїдизм встановити складніше: симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів похилого віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

У разі, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних лікарських засобів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом досить тривалого періоду. часу (3 місяців).

Повідомлялося про випадки гіпертиреоїдизму протягом періоду тривалістю до декількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади.

Дуже рідкісні випадки СНАСГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону) особливо якщо АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію (також див. підрозділ «Лабораторні показники»).

Випадки передозування аміодароном недостатньо документовані. Повідомлялося про декілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, особливо torsades de pointes, та ураження печінки.

Лікування має бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього лікарського засобу, рекомендується моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції протягом досить тривалого періоду часу. АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат для лікування захворювань серця.