Ам-Алітер 8мг/10мг №30 таблетки

Швидкість та ступінь всмоктування периндоприлу та амлодипіну як монопрепаратів, так і у складі фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР достовірно не відрізняються.

Периндоприл

Абсорбція

Після прийому периндоприлу швидко всмоктується, максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу в плазмі становить 1 годину.

Периндоприл є проліками. 27% від загальної кількості периндоприлу, що приймається, досягає кровотоку у вигляді активного метаболіту – периндоприлата. Крім активного метаболіту – периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі крові досягається через 3 години після прийому.

Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу на периндоприлат, отже зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу терт-бутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.

Розподіл

Зазначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та концентрацією в плазмі крові. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг.

Зв'язування периндоприлату з білками плазми становить 20%, головним чином з ангіотензинперетворюючим ферментом, але цей показник є дозозалежним.

Висновок

Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв'язаної фракції становить близько 17 годин. Стадія рівноважної концентрації в плазмі крові настає через 4 дні після початку лікування.

Виведення периндоприлату сповільнюється у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю (див. «Особливості застосування»). 

Печовинна недостатність

Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Амлодипін

Абсорбція, розподіл, зв'язування з білками плазми

Після перорального прийому терапевтичних доз амлодипіну добре всмоктується і досягає максимальної концентрації в крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Обсяг розподілу становить приблизно 21 л/кг. ;in vitro показали, що приблизно 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, зв'язується з білками плазми.

Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Біотрансформація/висновок

Період напіввиведення з плазми становить приблизно 35-50 годин, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу.

Амлодипін в основному метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. 60% метаболітів виводиться із сечею і 10% - у незміненому вигляді.

Пацієнти похилого віку.

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну в плазмі крові у людей похилого віку і молодших пацієнтів однаково. У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну і відповідно збільшення показника AUC і періоду напіввиведення. Підвищення показника AUC і часу напіввиведення у пацієнтів з застійною серцевою недостатністю .

Печовинна недостатність

Існує дуже обмежена кількість клінічних даних про призначення амлодипіну пацієнтам з порушенням функції печінки.  пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, що призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40–60%.

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів. Периндоприл та амлодипін. Код ATX C09B B0

Усі застереження, пов'язані з кожним компонентом препарату, стосуються фіксованої комбінації Ам-Алітер.

Для периндоприлу. Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з високою частотою побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія нирок (включаючи ОПН), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть викликати гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП, гепарин, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус (Ко-тримоксазол). Одночасне застосування зазначених лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ)

Аліскірен. У хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та летальності підвищується.

Не рекомендується одночасне застосування

Аліскірен. У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або осіб з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та летальності підвищується.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. За опублікованими даними відомо, що у пацієнтів з діагностованим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (у тому числі ГНН) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на РААС. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та АТ.

Калійсзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид та ін.), солі калію. Виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Однак якщо одночасне призначення цих речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю та проводити регулярний контроль рівня калію у плазмі крові. Про застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої ​​уваги.

Літій. Одночасний прийом літію та інгібіторів АПФ не рекомендується у зв'язку з можливістю оборотного підвищення концентрації літію у сироватці крові та, відповідно, підвищення його токсичності (тяжкої нейротоксичності). Однак, якщо необхідність такої комбінації обґрунтована, слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Естрамустин. Існує ризик виникнення ангіоневротичного набряку (ангіоедеми).

Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої ​​уваги

Гіпоглікемічні засоби (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби).

Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до посилення гіпоглікемічного ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у разі ниркової недостатності.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо у тих, у кого порушено водно-електролітний баланс, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується у разі відміни діуретика, підвищення ОЦК або споживання кухонної солі до початку терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз із поступовим підвищенням. При АГ, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити дефіцит рідини/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути відновлений з часом або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на фоні прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід починати з мінімальної дози, можливо після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійсзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Особливої ​​уваги вимагає одночасне застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 до 50 мг на добу з низькими. дозами інгібітору АПФ. У разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) при лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–IV класу за NYHA та фракцією викиду – 40%, які раніше отримували лікування інгібіторами АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується проводити ретельний моніторинг на каліємії та креатинінемії щотижня під час 1-го місяця лікування та щомісяця надалі.

Рацекадотрил. Відомо, що лікування інгібіторами АПФ (наприклад, периндоприлом) може спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може підвищуватись при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). Пацієнти, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

НПЗЗ, у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥3 г/добу. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами, такими як ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні нестероїдні протизапальні засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призвести до підвищення ризику погіршення функції нирок, у тому числі ймовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати обережно, зокрема особам похилого віку. Пацієнти потребують підтримки адекватного ОЦК, а також необхідно ретельний розгляд питання контролю функції нирок після початку лікування такою комбінацією та періодично під час подальшого лікування.

Препарати, одночасне призначення з якими вимагає уваги

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітора АПФ, підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок зниження гліптином активності дипептидилпептидази-IV.

Симпатоміметики. Можуть послаблювати гіпотензивне дія інгібіторів АПФ.

Золото. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат), рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що розвиваються при застосуванні нітратів (гіперемія особи, припливи, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).

Для амлодипіну

Не рекомендується одночасне застосування

 Дантролен (інфузія). В експериментальних дослідженнях після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно відзначали фібриляції шлуночків серця з летальним результатом та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. Враховуючи можливість виникнення гіперкаліємії, рекомендується уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам із злоякісною гіпертермією та у яких передбачається злоякісна гіпертермія.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої ​​обережності

Індуктори CYP 3A4. Дані щодо впливу індукторів CYP 3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів CYP 3A4, таких як рифампіцин, Hypericum perforatum, може призвести до зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Призначати амлодипін у комбінації з індукторами CYP 3A4 слід обережно.

Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP 3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та триазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити підвищення. Клінічне прояв вищезгаданих фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів похилого віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу. Існує підвищений ризик виникнення артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які беруть кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким особам рекомендується ретельне спостереження.

Препарати, одночасне призначення з якими вимагає уваги

 При застосуванні амлодипіну з іншими лікарськими засобами з антигіпертензивними властивостями можливе підсумовування антигіпертензивних ефектів.

Такролімус. При одночасному призначенні амлодипіну існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові. Во уникнення токсичного впливу такролімусу необхідно контролювати його рівень у крові та при необхідності підбирати дозу пацієнтам, яким призначено амлодипін.

Циклоспорин. Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну за участю здорових добровольців чи інших людей не проводили. Виняток становлять пацієнти після трансплантації нирки, у яких спостерігалися коливання концентрації циклоспорину з підвищенням у середньому від 0 до 40%. Пацієнтам після трансплантації нирки, які приймають амлодипін та циклоспорин, слід контролювати рівень циклоспорину в крові та за необхідності знизити дозу циклоспорину.

Сімвастатин. Застосування амлодипіну в дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до підвищення концентрації симвастатину на 77% порівняно з його прийомом монотерапії. Пацієнтам слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

Інші комбінації

У клінічних дослідженнях щодо взаємодії доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину.

При одночасному застосуванні амлодипіну та грейпфрутів або грейпфрутового соку можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, відповідно, у деяких пацієнтів посилення гіпотензивного ефекту.

Загальні властивості периндоприлу та амлодипіну

Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої ​​обережності

 Баклофен. Посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності — проводити корекцію дози.

Препарати, одночасне призначення з якими вимагає уваги

 Антигіпертензивні засоби (такі як блокатори β-адренорецепторів) та вазодилататори. Одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну; одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може спричинити подальше зниження артеріального тиску, тому їх слід призначати з обережністю.

ГКС, тетракозактид. Послаблення антигіпертензивного ефекту (внаслідок затримки кортикостероїдів води та солей).

Блокатори α-адренорецепторів (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин). Підсилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

Аміфостин. Може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики. Підсилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

діючі речовини: периндоприл, амлодипін;

1 таблетка містить периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу та амлодипіну бесилат 6,935 мг, що еквівалентно 5 мг амлодипіну,

або периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу та амлодипіну бесилат 13,870 мг, що еквівалентно 10 мг амлодипіну,

або периндоприлу терт-бутиламіну 8 мг, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу та амлодипіну бесилат 6,935 мг, що еквівалентно 5 мг амлодипіну,

або периндоприлу терт-бутиламіну 8 мг, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу та амлодипіну бесилат 13,870 мг, що еквівалентно 10 мг амлодипіну;

Допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна кросповідон; натрію гідрокарбонат; кремнію діоксид колоїдний магнію стеарат.

Дослідження про вплив препарату АМ-Алітерме на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводили. Амлодипін може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Можливе порушення реакції водія у разі виникнення запаморочення, головного болю, слабкості, стомлюваності чи нудоти. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування.

Вагітність. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час вагітності. Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ у І триместр вагітності немає, проте не можна виключати незначне підвищення цього ризику. У тих випадках, коли продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов'язковим, пацієнтки, які планують вагітність, мають бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані щодо безпеки застосування у період вагітності. Якщо під час лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та при необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.

Відомо, що прийом інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності призводить до фетотоксичності (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та до неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо прийом інгібіторів АПФ мав місце у II триместр вагітності, рекомендується УЗД функції нирок і будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері в період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення та корекції артеріальної гіпотензії.

Безпека застосування амлодипіну у вагітних не встановлена.

У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність спостерігався при введенні препарату у високих дозах. Застосування лікарського засобу в період вагітності рекомендується лише у разі відсутності безпечного альтернативного лікування та коли захворювання має високий ризик для матері та плода.

Годування грудьми. Не рекомендується застосування периндоприлу в період годування груддю через відсутність даних. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого чи недоношеного немовляти.

Невідомо, чи проникає амлодипін у грудне молоко. Рішення про продовження/припинення годування груддю або продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від лікування амлодипіном для матері.

Фертильність

Периндоприл. Вплив на репродуктивну функцію або фертильність відсутній.

Амлодипін. Про оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїда повідомлялося у деяких пацієнтів, які отримували терапію блокаторами кальцієвих каналів. Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. Відомо, що у дослідженні на щурах виявлено побічну дію на фертильність самців.

АМ-Алітермі не рекомендується призначати дітям через відсутність досліджень за участю цієї групи пацієнтів.

Артеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця (якщо необхідне лікування периндоприлом та амлодипіном).

Пов'язані з периндоприлом:

• підвищена чутливість до діючих речовин або інших інгібіторів АПФ;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
• вроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• одночасне застосування з препаратами, що містять діюча речовина аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м ² ) (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій );
• одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).

Пов'язані з амлодипіном:

• важка гіпотензія;
• підвищена чутливість до діючої речовини або до похідних дигідропіридину;
• шок, включаючи кардіогенний шок;
• обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти важкого ступеня);
• серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда з нестабільною гемодинамікою.

Пов'язані з препаратом АМ-АЛІТЕР:

Усі вищезгадані протипоказання, пов'язані з кожним компонентом препарату, відносяться до фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР:

• підвищена чутливість до будь-якої допоміжної речовини.

Для перорального застосування.

Дорослим слід застосовувати по 1 таблетці на добу одноразово, бажано вранці перед їдою. Таблетка не підлягає розподілу.

Дозу необхідно підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показань до застосування, перебігу захворювання та показників АТ. Максимальна добова доза — 1 таблетка Ам-Алітера 8/10 мг на добу.

Щодо пацієнтів груп ризику див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ.

Пацієнти з порушенням функції нирок та особи похилого віку (див. ОСОБЛИВІ УКАЗАННЯ та Фармакокінетика)

Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів з нирковою недостатністю та у осіб похилого віку, тому під час лікування необхідно проводити регулярний контроль рівня креатиніну та калію.

Ам-Алітер можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну 60 мл/хв і не слід призначати особам з кліренсом креатиніну 60 мл/хв. Цим пацієнтам рекомендується індивідуальний вибір дози кожного з компонентів препарату окремо.

При хорошій переносимості дози амлодипіну однакові для пацієнтів молодого та літнього віку. Для осіб похилого віку рекомендується звичайний режим дозування, але підвищення дози слід виконувати з обережністю.

Концентрація амлодипіну в плазмі не залежить від ступеня порушення функції нирок.

Амлодипін не виводиться під час діалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ОСОБЛИВІ УКАЗАННЯ та Фармакокінетика)

Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легеням та помірним порушенням функції печінки, тому підбір дози повинен бути обережним, починати слід із найнижчих доз (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ та Фармакокінетика). Для вибору оптимальної початкової та підтримуючої дози лікарського засобу пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Дослідження фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не проводили. Особам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня прийом амлодипіну слід починати з низьких доз та поступово підвищувати.

Найчастішими побічними реакціями при окремому застосуванні периндоприлу та амлодипіну є: набряки, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), спотворення смаку (дисгевзія), парестезії, порушення зору (включаючи двоїння), дзвін у вух , пальпітація, припливи, гіпотензія (і пов'язані з нею симптоми), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна ритму дефекації, діарея, запор, свербіж, висип, висип, набряк суглобів (набряк кісточок), м'які м'язи, підвищена стомлюваність, астенія.

Побічні реакції класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA щодо систем організму з наступною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до <1/10); нечасто (> 1/1000 до <1/100); рідко (> 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією).

Про випадки передозування препарату Ам-Алітер не повідомляли. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну обмежені.

Симптоми: наявні дані дають підстави припустити, що прийом у дуже високих дозах може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливого виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про виражену, можливо тривалу, системну артеріальну гіпотензію та шок зі смертельним наслідком.

Лікування: клінічно виражена артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає активної кардіоваскулярної підтримки, зокрема частого моніторингу серцевої та дихальної функції, підняття кінцівок, та вимагає ретельного спостереження за ОЦК та сечовиділенням.

Призначення вазоконстриктора може бути корисним у відновленні тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. В/в введення кальцію глюконату може допомогти усунення наслідків блокади кальцієвих каналів.

У деяких випадках доречне промивання шлунка. Дослідження за участю добровольців показало, що прийом активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв'язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу є неефективним.

Інформація про передозування периндоприлу обмежена. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривожність та кашель.

При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду. натрію. При виникненні гіпотензії пацієнтові необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином II та/або внутрішньовенним введенням катехоламінів. Периндоприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У разі виникнення стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендовано застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг основних показників життєдіяльності, рівня електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Особливості застосування

Всі застереження, пов'язані з кожним компонентом препарату, стосуються фіксованої комбінації Ам-Алітера.

Для периндоприлу

 Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини та/або гортані (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ). Це може статися будь-коли під час лікування. У цьому випадку необхідно негайно припинити прийом лікарського засобу Ам-Алітер та встановити необхідне спостереження за станом здоров'я пацієнта до зникнення симптомів. У випадках, коли набряк поширюється тільки в області обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без лікування, призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.

Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані, може призвести до смерті. Якщо набряк поширюється на мову, голосову щілину або гортань з можливим виникненням обструкції дихальних шляхів, необхідно термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або підтримка прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під постійним медичним наглядом до повного та сталого зникнення симптомів.

Особи з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язані з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомляли про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У цих пацієнтів відзначався біль у животі (зі нудотою та блюванням або без таких); в деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку особи не спостерігалося і рівень С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми встановлювався під час проведення комп'ютерної томографії або УЗД або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференціальної діагностики абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестинальної ангіоедеми (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). Пацієнти, які отримують одночасне лікування інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без такого) (див. ВЗАЄМОДІЇ З ІНШИМИ). >

Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. Симптоматичну гіпотензію рідко відзначають у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та частіше — у пацієнтів з гіповолемією, наприклад при терапії діуретиками, при дотриманні дієти без солі, при гемодіалізі, діареї або блюванні, або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКИМИ ЗАСОБИМИ ТА ПОБОЧНИМИ РЕАКЦІЯМИ). У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а також у осіб з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту, під час лікування Ам-Алітер слід ретельно контролювати АТ, а також функцію концентрацію калію у сироватці крові.

При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно перевести в горизонтальне положення та за необхідності ввести внутрішньовенно 0,9% розчин хлориду натрію. Транзиторна артеріальна гіпотензія у На початку лікування не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, який зазвичай можна продовжувати після відновлення ОЦК та нормалізації АТ.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зареєстровані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо при наявних порушеннях функції нирок. При призначенні периндоприлу цим пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти повинні знати, що необхідно повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманка).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ГНН)). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену. не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКИМИ ЗАСОБИМИ). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися лише під наглядом спеціаліста та при частому ретельному моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

У пацієнтів з порушенням функції нирок під час лікування необхідно проводити регулярний контроль рівня креатиніну та калію (див. Побічні реакції).

На фоні прийому інгібіторів АПФ у деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки можливе оборотне підвищення концентрації сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Це більш характерно для пацієнтів із нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної АГ підвищує ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.

У деяких пацієнтів з АГ, у яких до початку лікування не виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Це більш характерно для пацієнтів із вже наявним порушенням функції нирок.

Печовинна недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ був пов'язаний із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та розвивається у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ферментів, повинні припинити прийом інгібітору АПФ та отримати відповідне медичне обстеження та лікування (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).

Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНГ

 Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення небезпечних для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНГ з використанням декстрансульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. Повідомлялося про можливість виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізації препаратами, що містять бджолину отруту. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути при необережному відновленні лікування.

Хірургічне втручання/анестезія. При хірургічному втручанні або при проведенні анестезії, особливо при застосуванні анестетика, що призводить до зниження артеріального тиску, Ам- Алітер може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Препарат слід відмінити протягом доби до хірургічного втручання. Якщо розвинулася артеріальна гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням ОЦК.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, спостерігалося підвищення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, еплереном, тріамтереном або амілоридом), з дієтичними добавками, що містять калій, або замінниками солі з калі; або прийом інших препаратів, що спричиняють підвищення концентрації калію у сироватці крові (гепарин). Застосування дієтичних добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну, аритмію. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезгаданих речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та часто контролювати рівень калію у сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАЛЬНИМИ ЗАСОБИМИ).

Расовий фактор. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афроамериканської раси, ніж у пацієнтів іншої раси. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує АТ у пацієнтів афроамериканської раси з артеріальною гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.

Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю під час прийому інгібіторів АПФ. Цей кашель непродуктивний, тривалий та припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, має розглядатися при диференціальній діагностиці кашлю.

Хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні гіпоглікемічні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами).

Для амлодипіну. Безпека та ефективність застосування амлодипіну у стані гіпертонічного кризу не доведено.

Печовинна недостатність. У пацієнтів з порушенням функції печінки Т_½ амлодипін є подовженим, значення AUC — високим. Тому лікування амлодипіном необхідно починати з низьких доз та з обережністю, як у початку терапії, і при підвищенні дози. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня може знадобитися поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.

Пацієнти із серцевою недостатністю. Призначати амлодипін слід з обережністю. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні за участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня III-IV класу по NYHA при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо (див. Фармакодинаміка). Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик розвитку кардіоваскулярних подій та летальності у майбутньому.

Пацієнти похилого віку. Підвищення доз у пацієнтів похилого віку має відбуватися з обережністю (див. Фармакологічні та застосування).

Пацієнти з нирковою недостатністю. Амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну в плазмі не залежать від ступеня ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться під час діалізу.

Для препарату Ам-Алітер. Ам-Алітер можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну 60 мл/хв і не слід призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну 60 мл/хв. Цим пацієнтам рекомендується індивідуальний вибір дози кожного з компонентів препарату окремо.

До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам із вродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендується його призначати.

Зберігати при температурі не вище 30 ° C в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат відноситься до комбінованих препаратів інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту.