Про випадки передозування препарату Ам-Алітер не повідомляли. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну обмежені.
Симптоми: наявні дані дають підстави припустити, що прийом у дуже високих дозах може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливого виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про виражену, можливо тривалу, системну артеріальну гіпотензію та шок зі смертельним наслідком.
Лікування: клінічно виражена артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної підтримки, зокрема частого моніторингу серцевої та дихальної функції, підняття кінцівок, і вимагає ретельного спостереження за ОЦК та сечовиділенням.
Призначення вазоконстриктора може бути корисним у відновленні тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. В/в введення кальцію глюконату може допомогти усунення наслідків блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках доречне промивання шлунка. Дослідження за участю добровольців показало, що прийом активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв'язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу неефективно.
Інформація про передозування периндоприлу обмежена. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривожність та кашель.
При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При виникненні гіпотензії пацієнтові необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином II та/або внутрішньовенним введенням катехоламінів. Периндоприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У разі виникнення стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендовано застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг основних показників життєдіяльності, рівня електролітів та креатиніну у сироватці крові.
Особливості застосування
Усі застереження, пов'язані з кожним компонентом препарату, стосуються фіксованої комбінації Ам-Алітера.
Для периндоприлу
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини та/або гортані (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ). Це може статися будь-коли під час лікування. У цьому випадку необхідно негайно припинити прийом лікарського засобу Ам-Алітер та встановити необхідне спостереження за станом здоров'я пацієнта до повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк поширюється лише в області обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без лікування, призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.
Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані, може призвести до смерті. Якщо набряк поширюється на мову,
голосову щілину або гортань з можливим виникненням обструкції дихальних шляхів необхідно термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під постійним медичним наглядом до повного та сталого зникнення симптомів.
Особи з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язані з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомляли про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У цих пацієнтів відзначався біль у животі (зі нудотою та блюванням або без таких); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку особи не спостерігалося і рівень С1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми встановлювався під час проведення комп'ютерної томографії або УЗД або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференціальної діагностики абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестинальної ангіоедеми (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).
Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). Пацієнти, які отримують одночасне лікування інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без такого) (див. Взаємодія ).
Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. Симптоматичну гіпотензію рідко відзначають у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та частіше — у пацієнтів з гіповолемією, наприклад при терапії діуретиками, при дотриманні безсольової дієти, при гемодіалізі, діареї або блюванні, або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАЛЬНИМИ ЗАСОБИМИ ТА ПОБОЧНІ). У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а також у осіб з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту, під час лікування Ам- Алітер слід ретельно контролювати АТ, функцію нирок, а також концентрацію калію в сироватці крові.
При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно перевести в горизонтальне положення та за необхідності ввести внутрішньовенно 0,9% розчин хлориду натрію. Транзиторна артеріальна гіпотензія на початку лікування не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, який зазвичай можна продовжувати після відновлення ОЦК та нормалізації АТ.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зареєстровані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо при наявних
порушення функції нирок. При призначенні периндоприлу цим пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти повинні знати, що необхідно повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманка).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ГНН)). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та при частому ретельному моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
У пацієнтів з порушенням функції нирок під час лікування необхідно проводити регулярний контроль рівня креатиніну та калію (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).
На фоні прийому інгібіторів АПФ у деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки можливе оборотне підвищення концентрації сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Це більш характерно для пацієнтів із нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної АГ підвищує ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.
У деяких пацієнтів з АГ, у яких до початку лікування не виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Це більш характерно для пацієнтів із вже наявним порушенням функції нирок.
Печовинна недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ був пов'язаний із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та розвивається у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ферментів, повинні припинити прийом інгібітора АПФ та отримати відповідне медичне обстеження та лікування (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНГ
Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення небезпечних для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНГ з використанням декстрансульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
відповідне медичне обстеження та лікування (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНГ
Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення небезпечних для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНГ з використанням декстрансульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. Повідомлялося про можливість виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізації препаратами, що містять бджолину отруту. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути при необережному відновленні лікування.
Хірургічне втручання/анестезія. При хірургічному втручанні або при проведенні анестезії, особливо при застосуванні анестетика, що призводить до зниження АТ, Ам-Алітер може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Препарат слід відмінити протягом доби до хірургічного втручання. Якщо розвинулася артеріальна гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням ОЦК.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, спостерігалося підвищення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева
декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, еплереном, тріамтереном або амілоридом), з дієтичними добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм; або прийом інших препаратів, що спричиняють підвищення концентрації калію у сироватці крові (гепарин). Застосування дієтичних добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну, аритмію. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якого з вищезгаданих речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю і часто контролювати рівень калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБИМИ).
Расовий фактор. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афроамериканської раси, ніж у пацієнтів іншої раси. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує АТ у пацієнтів афроамериканської раси з артеріальною гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.
Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю під час прийому інгібіторів АПФ. Цей кашель непродуктивний, тривалий та
припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, має розглядатися при диференціальній діагностиці кашлю.
Хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні гіпоглікемічні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАсобами).
Для амлодипіну. Безпека та ефективність застосування амлодипіну у стані гіпертонічного кризу не доведено.
Печовинна недостатність. У пацієнтів з порушенням функції печінки Т½ амлодипін є подовженим, значення AUC — високим. Тому лікування амлодипіном необхідно починати з низьких доз та з обережністю, як на початку терапії, так і при підвищенні дози. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня може знадобитися поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.
Пацієнти із серцевою недостатністю. Призначати амлодипін слід з обережністю. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні за участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня III-IV клас по NYHA при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо (див. Фармакодинаміка). Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик розвитку кардіоваскулярних подій та летальності в майбутньому.
Пацієнти похилого віку. Підвищення доз у пацієнтів похилого віку має відбуватися з обережністю (див. Фармакологічні та застосування).
Пацієнти з нирковою недостатністю. Амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну в плазмі не залежать від ступеня ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Для препарату Ам-Алітер. Ам-Алітер можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну 60 мл/хв і не слід призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну 60 мл/хв. Цим пацієнтам рекомендується індивідуальний вибір дози кожного з компонентів препарату окремо.
До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам із вродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендується його призначати.