Абсорбція. Препарат швидко та інтенсивно всмоктується після перорального введення. Ступінь всмоктування не залежить від дози та не змінюється з прийомом їжі, але максимальна концентрація (Сmax) зменшується та досягає свого максимального значення пізніше. Біодоступність становить 100 %.
У 50% хворих дія препарату розвивається через 12 хвилин після прийому одноразової дози, а у 95% - через півгодини - годину. Сmax у сироватці крові досягається через 50 хвилин після внутрішнього одноразового прийому терапевтичної дози. Рівноважна концентрація у крові досягається після 2 днів прийому препарату. Сmax становить 270 нг/мл після одноразового прийому і 308 нг/мл - після повторного застосування у дозі 5 мг.
Розподіл. Інформація щодо розподілу препарату у тканинах, а також проникнення через гематоенцефілічний бар’єр у людини на цей час відсутня. Зв’язування з білками плазми крові становить 90%.
Біотрансформація. В організмі людини метаболізується близько 14% левоцетиризину. Процес метаболізму включає оксидацію, N-та O-деалкілування та сполучення з таурином. Деалкілування у першу чергу відбувається за участю цитохрому CYP 3A4, а у процесі оксидації беруть участь численні ізоформи ферментів CYP. Левоцетиризин не впливає на активність цитохромних ізоферментів 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1, 3A4 у концентраціях, що значно перевищують максимальні після прийняття пероральної дози по 5 мг. Враховуючи низький ступінь метаболізму та відсутність здатності до пригнічення метаболізму, взаємодія левоцетиризину з іншими речовинами малоймовірна.
Виведення. Екскреція левоцетиризину відбувається в основному за рахунок клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Період напіввиведення препарату з плазми крові у дорослих (Т1/2) становить 7,9 ± 1,9 год. Період напіввиведення препарату коротший у маленьких дітей. Загальний кліренс у дорослих - 0,63 мл/хв/кг. В основному виведення левоцетиризину та його метаболітів з організму відбувається з сечею - у середньому 85,4% прийнятої дози, з калом виводиться 12,9% прийнятої дози.
Кліренс левоцетиризину корелює з кліренсом креатиніну. Таким чином, пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функціями нирок рекомендовано підбирати інтервали між прийомами левоцетиризину з урахуванням кліренсу креатиніну. При анурії в кінцевій термінальній стадії захворювання нирок загальний кліренс організму пацієнтів, порівняно із загальним кліренсом організму у осіб без таких порушень, зменшується приблизно на 80%. Кількість левоцетиризину, що виводиться під час стандартної 4 –годинної процедури гемодіалізу, становила ˂ 10%.