Фармакокінетичні параметри левоцетиризину мають лінійну залежність, не залежать від дози та часу і мають низьку варіабельність у різних пацієнтів. Фармакокінетичний профіль при введенні самого енантіомера такий самий, як і при застосуванні цетиризину. У процесі абсорбції або виведення не спостерігається хіральної інверсії.
Абсорбція
Після прийому всередину левоцетиризин всмоктується швидко та значною мірою. У дорослих Сmах у плазмі крові досягається через 50 хвилин після одноразового перорального прийому терапевтичної дози. Рівноважна концентрація у крові досягається після 2 днів прийому.
Пікові концентрації зазвичай становлять 270 нг/мл після одноразового застосування і 308 нг/мл після повторного застосування дози 5 мг 1 раз на добу.
Ступінь всмоктування не залежить від дози та не змінюється із вживанням їжі, але максимальна концентрація (Сmax) левоцетиризину зменшується і її досягнення затримується.
Розподіл
Дані щодо розподілу левоцетиризину у тканинах людини відсутні, як і дані щодо проникнення левоцетиризину крізь гематоенцефалічний бар’єр. У щурів та собак найвищі рівні у тканинах виявляються у печінці і нирках, найнижчі — у відділі центральної нервової системи (ЦНС).
У людини левоцетиризин на 90 % зв’язується з білками плазми. Розподіл левоцетиризину обмежений, оскільки об’єм розподілу становить 0,4 л/кг.
Метаболізм
В організмі людини рівень метаболізму левоцетиризину становить менш ніж 14 % від дози, тому відмінність у результаті генетичного поліморфізму або супутнього прийому ферментних інгібіторів, як очікується, буде незначною. Метаболічні шляхи включають ароматичну оксидацію, N- та О-деалкілування і кон’югацію з таурином. Деалкілування відбувається насамперед з участю цитохрому CYP 3А4, тоді як у процесі ароматичної оксидації беруть участь численні та/або невизначені ізоформи CYP. Левоцетиризин не впливає на активність цитохромних ізоферментів 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4 у концентраціях, що значно перевищують пікові після перорального прийому дози 5 мг. Через низький ступінь метаболізму та відсутність здатності до пригнічення метаболізму взаємодія левоцетиризину з іншими речовинами малоймовірна.
Виведення
Період напіввиведення з плазми крові (Т1/2) у дорослих становить 7,9 ± 1,9 год. Т1/2 коротший у дітей молодшого віку. Середній уявний загальний кліренс у дорослих — 0,63 мл/хв/кг. Основний шлях виведення левоцетиризину та його метаболітів — із сечею, що становить у середньому 85,4 % дози. З фекаліями виводиться лише 12,9 % дози. Левоцетиризин виводиться як шляхом клубочкової фільтрації, так і шляхом активної канальцевої секреції.
Особливі популяції
Ниркова недостатність
Очевидний кліренс левоцетиризину корелює із кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок рекомендується підбирати інтервали між прийомами левоцетиризину з урахуванням кліренсу креатиніну. При анурії у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності загальний кліренс зменшується приблизно на 80 % порівняно із здоровими суб’єктами. Кількість левоцетиризину, що виводилася під час стандартної 4-годинної процедури гемодіалізу, становила
Педіатрична популяція
У педіатричному фармакокінетичному дослідженні після перорального прийому однократної дози 5 мг левоцетиризину у 14 дітей віком від 6 до 11 років з масою тіла від 20 до 40 кг значення Cmax і AUC були приблизно в 2 рази вищі, ніж у здорових дорослих людей, при перехресному порівнянні досліджень. Середнє значення Cmax становило 450 нг/мл і досягалося в середньому за 1,2 години (нормалізовано за масою тіла), загальний кліренс був на 30 % більшим, а період напіввиведення на 24 % коротшим у цій педіатричній популяції, ніж у дорослих. Спеціальні фармакокінетичні дослідження у дітей віком до 6 років не проводились. Ретроспективний популяційний фармакокінетичний аналіз було проведено у 323 пацієнтів (181 дитина віком від 1 до 5 років, 18 дітей віком від 6 до 11 років і 124 дорослі віком від 18 до 55 років), які отримували разову або багаторазову дозу левоцетиризину в діапазоні від 1,25 мг до 30 мг. Аналіз показав, що після введення 1,25 мг один раз на день дітям віком від 6 місяців до 5 років концентрації у плазмі крові подібні до концентрацій у дорослих, які отримують 5 мг один раз на день.
Літній вік
Дані щодо фармакокінетики у пацієнтів літнього віку обмежені. Після повторного перорального прийому 30 мг левоцетиризину один раз на добу протягом 6 днів у 9 пацієнтів літнього віку (65–74 роки) загальний кліренс був приблизно на 33 % нижчим порівняно з таким у молодших дорослих. Було показано, що розподіл рацемічного цетиризину залежить від функції нирок, а не від віку. Цей висновок також можна застосувати до левоцетиризину, оскільки і левоцетиризин, і цетиризин переважно виводяться із сечею. Тому у пацієнтів літнього віку дозу левоцетиризину слід коригувати відповідно до функції нирок.
Стать
Фармакокінетичні результати у 77 пацієнтів (40 чоловіків, 37 жінок) були оцінені з урахуванням потенційного впливу статі. Період напіввиведення був дещо коротшим у жінок (7,08 ± 1,72 год), ніж у чоловіків (8,62 ± 1,84 год); однак кліренс при пероральному прийомі з поправкою на масу тіла у жінок (0,67 ± 0,16 мл/хв/кг) порівнянний із кліренсом у чоловіків (0,59 ± 0,12 мл/хв/кг). Для чоловіків і жінок із нормальною функцією нирок застосовні одні й ті ж самі добові дози та інтервали між прийомами.
Раса
Вплив расової приналежності на левоцетиризин не вивчався. Оскільки левоцетиризин переважно виводиться нирками і немає суттєвих расових відмінностей у кліренсі креатиніну, не очікується, що фармакокінетичні характеристики левоцетиризину відрізнятимуться залежно від раси. Відмінностей у кінетиці рацемічного цетиризину, пов’язаних з расовою приналежністю, не спостерігалося.
Порушення функції печінки
Фармакокінетика левоцетиризину у пацієнтів з порушенням функції печінки не вивчалась. У пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки (гепатоцелюлярний, холестатичний та біліарний цироз), які отримували 10 або 20 мг рацемічної сполуки цетиризину як разову дозу, спостерігалося збільшення періоду напіввиведення на 50 % при зниженні кліренсу на 40 % порівняно зі здоровими суб’єктами.
Фармакокінетичний/фармакодинамічний зв’язок
Дія на шкірні реакції, спричинені гістаміном, не відповідає концентраціям у плазмі.
Доклінічні дані з безпеки
Доклінічні дані традиційних досліджень фармакологічної безпеки, токсичності повторних доз, генотоксичності, канцерогенного потенціалу, репродуктивної токсичності та токсичності для розвитку не продемонстрували особливої небезпеки для людини.