Лікування препаратом Алексан® потрібно здійснювати під наглядом досвідченого лікаря-онколога або гематолога в умовах спеціалізованого стаціонару з відповідним лабораторним і реанімаційним забезпеченням.
Алексан® можна застосовувати як монотерапію, але частіше його призначають у поєднанні з іншими цитотоксичними препаратами.
Застосування розчинників із вмістом консервантів, зокрема для інтратекального введення або при високодозовій терапії, заборонено.
Розчин для інфузій готують шляхом розведення препарату 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози.
При введенні шляхом швидкої внутрішньовенної інфузії пацієнти можуть переносити вищі дози цитарабіну, ніж при введенні шляхом повільної інфузії. Це явище пов’язане зі швидкою інактивацією і короткою експозицією високих концентрацій цитарабіну після швидкого внутрішньовенного введення препарату.
При обох способах застосування нормальні і неопластичні клітини реагують на терапію подібним чином і дотепер не було продемонстровано явної клінічної переваги швидкої або повільної внутрішньовенної інфузії.
Дози і схеми лікування обирають з урахуванням діагнозу і стану хворого.
Алексан® можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії або ін’єкції, а також підшкірно та інтратекально. Стандартна доза для підшкірного застосування становить 20-100 мг/м2 поверхні тіла залежно від показань та режиму дозування.
Індукція ремісії при лейкозі
Тривале застосування
Рекомендована доза для болюсної ін’єкції становить 2 мг/кг маси тіла на добу протягом 10 днів. Кількісний аналіз крові слід проводити щоденно. За відсутності терапевтичного ефекту та ознак токсичності дозу можна збільшити до 4 мг/кг маси тіла на добу. Застосування такої дози можна продовжувати до появи терапевтичної відповіді або ознак токсичності. За умов застосування вищенаведеної дози токсичні симптоми спостерігаються майже в усіх пацієнтів.
Дозу 0,5-1,0 мг/кг маси тіла на добу можна вводити шляхом інфузії протягом не більше 24 годин. У більшості пацієнтів задовільний результат спостерігається вже після першої години інфузії. Через 10 днів дозу можна збільшити максимум до 2 мг/кг маси тіла на добу та застосовувати до появи ознак токсичності або до досягнення ремісії.
Переривчаста терапія
Цитарабін вводять внутрішньовенно протягом 5 днів поспіль у дозах 3-5 мг/кг маси тіла на добу. Лікування повторюють після перерви, що триває від 2 до 9 днів. Такий режим лікування слід продовжувати до появи ознак токсичності або досягнення ремісії.
Появу ознак відновлення кісткового мозку можна очікувати через 7-64 дні (у середньому 28 днів). Стандартну дозу можна поступово збільшити, якщо немає ознак токсичності чи спостерігається ремісія за умов стандартного режиму дозування.
Найчастіше препарат вводять шляхом безперервної внутрішньовенної інфузії або швидких внутрішньовенних інфузій.
Тривалість і частота курсів лікування визначаються з урахуванням клінічного стану і показників функції кісткового мозку.
Підтримуюче дозування
Ремісію, що була досягнута із застосуванням цитарабіну та/або інших препаратів, можна підтримувати, застосовуючи 1-2 внутрішньовенних або підшкірних введення препарату Алексан® на тиждень у дозі 1 мг/кг маси тіла.
Терапія неходжкінських лімфом
Лікування дорослих
Застосовують різні схеми поліхіміотерапії.
Лікування дітей
Застосовують різні схеми лікування неходжкінської лімфоми у дітей, залежно від стадії захворювання і гістологічного типу пухлини (зокрема терапію за протоколом BFM). Детальну інформацію з цього приводу наведено у відповідній медичній літературі.
Терапія високими дозами
При високодозовій терапії Алексан® зазвичай вводять у дозі 2-3 г/м2 поверхні тіла шляхом внутрішньовенних інфузій тривалістю 1-3 години з інтервалами 12 годин протягом 4-6 днів.
Інтратекальне застосування
Застосування препарату Алексан® у вигляді монотерапії шляхом інтратекального введення чи в комбінації з метотрексатом (15мг/м2) та гідрокортизоном (15мг/м2) залежить від конкретного випадку (фокальне ураження центральної нервової системи при лейкозі може не відповідати на інтратекальне лікування препаратом Алексан®, тому застосування променевої терапії є більш доцільним).
Застосовують різні схеми інтратекального лікування цитарабіном. Зазвичай препарат вводять у дозах від 5 до 75 мг/м2 поверхні тіла, найчастіше в дозі 30 мг/м2 поверхні тіла один раз на 4 дні доки показники спинномозкової рідини не досягнуть нормальних значень (з наступним додатковим лікуванням). Дозування залежить від типу та тяжкості неврологічної симптоматики, а також ефективності попередньої терапії.
Якщо потрібен розведений розчин для інтратекального застосування, препарат розводять лише 0,9 % розчином натрію хлориду, що не містить консервантів.
Пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю
Пацієнтам з порушенням функції печінки або нирок препарат застосовують з обережністю, можливо в знижених дозах. Токсичні реакції з боку ЦНС після високодозного лікування цитарабіном є більш імовірними у пацієнтів із нирковою та/або печінковою недостатністю.
Пацієнти літнього віку
Пацієнти літнього віку гірше переносять токсичні побічні ефекти, тому слід посилити контроль за станом пацієнтів літнього віку через можливий розвиток лейкопенії, тромбоцитопенії та анемії. За необхідності слід призначити підтримуюче лікування. У пацієнтів віком понад 60 років високодозову терапію можна застосовувати тільки після проведення ретельної оцінки співвідношення користь-ризик.
Немає чітких даних щодо безпеки застосування препарату дітям. Схеми дозування для дітей аналогічні до схем лікування дорослих. Повідомляли про виникнення відстроченого прогресуючого висхідного паралічу, що призводив до летального наслідку, у дітей із гострим мієлоцитарним лейкозом після інтратекального та внутрішньовенного введення цитарабіну у стандартних дозах у комбінації з іншими препаратами.
Особливості застосування
Перед початком лікування препаратом Алексан® необхідно провести дослідження функції серця і печінки, а також аналіз крові з визначенням основних гематологічних показників.
Основним токсичним ефектом цитарабіну є потужна супресія функції кісткового мозку та розвиток лейкопенії, тромбоцитопенії та анемії. Менш серйозні прояви токсичності включають нудоту, блювання, діарею, біль у животі, утворення виразок у ротовій порожнині та порушення функції печінки.
Перед призначенням препарату цитарабіну необхідно порівняти потенційну користь для хворого та ризик розвитку токсичних явищ.
З обережністю слід розпочинати терапію у хворих з попереднім медикаментозним пригніченням функції кісткового мозку. Необхідно забезпечити умови й обладнання для лікування потенційно небезпечних для життя ускладнень, що виникають внаслідок пригнічення функції кісткового мозку (інфекції в результаті гранулоцитопенії та порушення інших механізмів захисту організму, а також кровоточивість внаслідок тромбоцитопенії). На початку лікування необхідно щоденно контролювати рівень лейкоцитів і тромбоцитів у крові.
Якщо пригнічення кісткового мозку під дією препарату призвело до зниження кількості тромбоцитів до 50 000/мм3 або зниження кількості поліморфноядерних гранулоцитів до 1 000/мм3 і нижче, терапію слід призупинити або змінити. Кількість формених елементів у периферичній крові може продовжувати знижуватися і після припинення прийому препарату протягом 5-7 днів, досягаючи мінімального рівня на 12-24 день після відміни терапії.
Якщо зберігаються показання, терапію можна поновити при чітких ознаках відновлення функції кісткового мозку (виходячи з результатів послідовних досліджень функції кісткового мозку). Пацієнти, які не застосовують препарат до досягнення нормальних показників формених елементів у периферичній крові, можуть бути вилучені з контролю.
Очевидно, печінка нейтралізує значну частину застосованої дози цитарабіну. Зокрема, токсичні реакції з боку ЦНС після високодозного лікування цитарабіном є більш імовірними для пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю. Пацієнтам із нирковою чи печінковою недостатністю слід з обережністю приймати препарат, можливо, у менших дозах.
Під час лікування цитарабіном спостерігалися анафілактичні реакції. Повідомлялося про анафілактичну реакцію, що виникла одразу після внутрішньовенного введення препарату та призвела до порушення кровообігу та дихання, що вимагало реанімації.
Лікування гострого лейкозу потрібно здійснювати під контролем досвідченого лікаря-онколога в умовах стаціонару, оскільки такі хворі потребують ретельного нагляду і регулярного контролю функції печінки, нирок та основних гематологічних показників.
Рекомендується регулярно визначати рівні сечової кислоти у крові та за необхідності призначати підтримуючу терапію (наприклад застосування рекомбінантної урат-оксидази, алопуринолу, збільшення кількості вживаної рідини), оскільки внаслідок лізису неопластичних клітин може розвинутися гіперурикемія. При лікуванні пацієнтів з великою кількістю бластних клітин або великими пухлинними масами (при неходжкінських лімфомах) необхідна профілактика гіперурикемії.
Швидкі внутрішньовенні інфузії препарату переносяться краще, ніж повільні інфузії. При швидкому внутрішньовенному введенні препарату у пацієнтів часто з’являється нудота та може спостерігатись блювання протягом декількох годин після ін’єкції. Введення препарату шляхом інфузій дає змогу дещо полегшити згадані прояви.
Алексан® не слід призначати пацієнтам з гострими і серйозними інфекціями.
Окрім очікуваних небажаних ефектів з боку системи кровотворення, цитарабін може спричиняти серйозні, інколи загрозливі для життя побічні ефекти з боку центральної нервової системи, шлунково-кишкового тракту і легень.
У процесі високодозової терапії цитарабіном необхідно регулярно досліджувати функцію центральної нервової системи і легень. На тлі високодозового режиму терапії цитарабіном повідомлялося про виникнення тяжких токсичних реакцій, інколи з летальним наслідком, з боку центральної нервової системи (ЦНС), шлунково-кишкового тракту та легень (що відрізняються від тих, що виникають під час прийому стандартних доз препарату).
До таких реакцій належать: оборотне пошкодження рогівки та геморагічний кон’юнктивіт, яких можна уникнути або звести до мінімуму їх прояви шляхом профілактики очними краплями, що містять кортикостероїди; у більшості випадків оборотні порушення функції головного мозку та мозочка, в тому числі зміна особистості, сонливість і кома, судоми; виразки кишково-шлункового тракту з тяжким перебігом, в тому числі кістозний пневматоз кишечнику, що призводить до перитоніту; сепсис і абсцес печінки; набряк легень, ушкодження печінки з гіпербілірубінемією; некроз кишківнику та некротичний коліт.
У двох дорослих пацієнтів із гострим нелімфоцитарним лейкозом розвинулася периферична моторна та сенсорна нейропатія після консолідації високими дозами цитарабіну, даунорубіцину та аспарагінази. Пацієнтів, яким застосовують лікування високими дозами цитарабіну необхідно обстежити на наявність симптомів нейропатії, оскільки може бути потрібним коригування режиму дозування з метою уникнення необоротних неврологічних порушень.
У дітей з гострим мієлолейкозом після інтратекального та внутрішньовенного застосування цитарабіну в звичайних дозах у комбінації з іншими препаратами відмічався відстрочений прогресивний висхідний параліч, що призводив до летального наслідку.
Пригнічення імунітету/підвищена схильність до інфекцій
Введення живих або атенуйованих живих вакцин пацієнтам, імунітет яких послаблений внаслідок прийому хіміотерапевтичних препаратів, у тому числі цитарабіну, може призвести до розвитку серйозних або летальних інфекцій. Пацієнтам, які отримують цитарабін, слід уникати вакцинації живими вакцинами. Можливе введення інактивованих або убитих вакцин, проте відповідь на такі вакцини може бути слабшою.
Вірусні, бактеріальні, грибкові, паразитичні або сапрофітні інфекції будь-якої локалізації можуть бути пов’язані із застосуванням цитарабіну як монотерапії або в комбінації з іншими імуносупресивними засобами в дозах, що пригнічують клітинний або гуморальний імунітет. Ці інфекції можуть бути слабко виражені, але можуть бути тяжкими та навіть летальними.
У пацієнтів, яким застосовували лікування цитарабіном у комбінації з іншими препаратами, спостерігався гострий панкреатит.
Після зникнення бластних клітин у периферичній крові рекомендується проводити постійний моніторинг кісткового мозку, тому що пригнічення його діяльності може спричинити тяжкі, інколи летальні наслідки (інфекційні ускладнення внаслідок гранулоцитопенії та інші порушення імунної системи, вторинні крововиливи внаслідок тромбоцитопенії). Після повторного внутрішньовенного застосування препарату протягом кількох годин може виникнути нудота або блювання.
Таких реакцій можна уникнути, якщо вводити препарат шляхом інфузії. Повідомлялося про болючість у ділянці живота (перитоніт) та гваяк-позитивний коліт із супутніми нейтропенією та тромбоцитопенією у пацієнтів, що отримували терапію стандартними дозами цитарабіну в комбінації з іншими препаратами. У таких хворих спостерігалась клінічна відповідь на неоперативне лікування.
Необхідно регулярно промивати очі для запобігання офтальмологічним ускладненням.
У разі розвитку тяжких реакцій з боку шлунково-кишкового тракту призначають підтримуюче лікування.
Пацієнти з наявними до початку терапії цитарабіном виразками шлунково-кишкового тракту повинні перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення ознак кровотечі.
Розчини для інфузій, приготовані шляхом розведення препарату 0,9 % розчином натрію хлориду або 5% розчином глюкози, є фізично і хімічно стабільними протягом 4 діб у разі зберігання при температурі 2-8 °C і протягом 24 годин у разі зберігання при температурі не вище 25°C.
З мікробіологічної точки зору розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після приготування. Якщо розчин не використовується негайно, за тривалістю і умовами його зберігання повинен стежити медичний персонал. Зазвичай час зберігання не повинен перевищувати 24 години при температурі 2-8 °C або 12 годин при температурі не вище 25°C, якщо тільки розчин не готувався у контрольованих і атестованих асептичних умовах.