Цефотаксим-Виста пор. д/р-ра д/ин. 1 г фл.

По 1 г порошку у флаконі; по 1 або по 10 флаконів у картонній коробці.

Порошок для розчину для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або злегка жовтого кольору, гігроскопічний.

Фармакодинаміка. Механізм дії. Цефотаксим — це антибіотик із групи цефалоспоринів ІІІ покоління для парентерального введення широкого спектра дії. Цефотаксим пригнічує ферменти, що відповідають за синтез клітинної стінки бактерій. Це призводить до лізису бактеріальної клітини. Механізм резистентності. Резистентність бактерій до цефотаксиму може бути результатом одного або декількох механізмів, наведених нижче. Гідроліз бета-лактамазою. Цефотаксим може гідролізуватися багатьма так званими бета-лактамазами «широкого спектра дії». Він також гідролізується хромосомно кодованими (типу Amp-C) бета-лактамазами. Резистентність на основі непроникності. Механізм експресії ефлюксних помп. Кілька цих механізмів можуть існувати одночасно в одній бактерії. Резистентні до цефотаксиму бактерії можуть демонструвати перехресну резистентність різною мірою до інших бета-лактамних антибіотиків. Резистентні до цефотаксиму грамнегативні бактерії проявляють перехресну резистентність до інших цефалоспоринів ІІІ покоління широкого спектра дії (цефтазидим, цефтриаксон). Межові значення. Межові значення мінімальної інгібуючої концентрації (МІС) для цефотаксиму, рекомендовані Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST), який відрізняє чутливі мікроорганізми від резистентних, наведені в таблиці 1. Таблиця 1 Клінічні межові значення, встановлені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST) для цефотаксиму

Патогенний мікроорганізм	Чутливий	Резистентний
Enterobacteriaceae	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
S. pneumoniе	≤ 0,5 мг/л	> 2 мг/л
Інші Streptococci	≤ 0,5 мг/л	> 0,5 мг/л
H. influenzaе	≤ 0,12 мг/л	> 0,12 мг/л
M. cattarhalis	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
N. gonorrhоeaе	≤ 0,12 мг/л	> 0,12 мг/л
N. meningitidіs	≤ 0,12 мг/л	> 0,12 мг/л
Межові значення, не пов’язані з видом бактерій	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Чутливість стафілококів (Staphylococcus) до цефалоспоринів випливає з їх чутливості до метициліну. Чутливість стрептококів (Streptococcus) груп A, B, C, G випливає з їх чутливості до бензилпеніциліну.

Спектр антибактеріальної дії. Поширеність резистентності може варіювати залежно від регіону та часу для вибраних видів. При лікуванні серйозних інфекцій потрібно враховувати місцеву інформацію про резистентність. У разі необхідності слід звернутися за консультацією до спеціалістів, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівня, що користь від застосування є сумнівною.

Зазвичай чутливі види мікроорганізмів

Аеробні грампозитивні бактерії Чутливі до метициліну Staphylococcus aureus. Чутливі до метициліну коагулазонегативні стафілококи. Чутливі до метициліну Staphylococcus epidermis. Чутливі до метициліну Staphylococcus haemolyticus. Стрептококи групи А (включаючи Streptococcus pyogenes). Стрептококи групи В. Streptococcus pneumoniae. Група Streptococcus viridans. Аеробні грамнегативні бактерії Citrobacter spp. (не включаючи Citrobacter freundii). Escherichia coli. Haemophilus influenzae. Moraxella catarrhalis. Neisseria gonorrhoeae. Neisseria meningitidis. Proteus mirabilis. Klebsiella spp. Serratia spp. Yersinia enterocolitica. Інші види мікроорганізмів Borrelia spp.

Види мікроорганізмів, які можуть набувати резистентності

Bacteroides fragilis. Enterobacter spp. Аеробні грампозитивні бактерії Резистентні до метициліну Staphylococcus aureus. Резистентні до метициліну коагулазонегативні стафілококи. Аеробні грамнегативні бактерії Acinetobacter spp. Citrobacter freundii. Morganella morganii. Providencia spp. Pseudomonas aeruginosa. Stenotrophomonas maltophilia.

Резистентні за своєю природою мікроорганізми

Аеробні грампозитивні бактерії Enterococcus spp. Інші види мікроорганізмів Chlamydia spp. Legionella pneumophila. Listeria spp. Mycoplasma spp. Treponema pallidum.

Фармакокінетика. Цефотаксим вводять парентерально. Після одноразового внутрішньовенного введення цефотаксиму в дозі 1 г його концентрація у сироватці крові становила приблизно 81-102 мг/г через 5 хвилин і 46 мг/л через 15 хвилин. Після одноразового внутрішньовенного введення цефотаксиму в дозі 2 г його концентрація у сироватці крові становила через 8 хвилин 167-214 мг/л. Після внутрішньом’язового введення цефотаксиму його максимальну концентрацію у сироватці крові (приблизно 20 мг/л після введення 1 г) було досягнуто через 30 хвилин. Розподіл Цефотаксим швидко проникає в тканини, перетинає плацентарний бар’єр і досягає високих концентрацій у тканинах плода (до 6 мг/кг). Він виявляється в грудному молоці лише в низькому відсотку (концентрація в грудному молоці становить 0,4 мг/л після введення 2 г). У разі запалення оболонок головного або спинного мозку цефотаксим і дезацетилцефотаксим проникають у ліквор і досягають там терапевтично ефективних концентрацій речовини (наприклад, при інфекціях, спричинених грамнегативними бактеріями та пневмококами). Уявний об’єм розподілу становить 21-37 л. Зв’язується з білками плазми крові — приблизно на 25-40%. Метаболізм Цефотаксим значною мірою метаболізується в організмі людини. Приблизно 15-25% дози, введеної парентерально, виводиться у вигляді О-дезацетилцефотаксиму. Метаболіт має антибактеріальну активність. Крім дезацетилцефотаксиму, утворюються ще два неактивні метаболіти (лактони). Лактон утворюється з дезацетилцефотаксиму як недовговічний проміжний продукт, який невдовзі не можна виявити в сечі або плазмі крові, оскільки він швидко перетворюється в стереоізомери лактону, що має у структурі відкрите кільце (бета-лактамне кільце). Вони також виводяться зі сечею. Екскреція Екскреція цефотаксиму та дезацетилцефотаксиму відбувається переважно нирковим шляхом. Невеликий відсоток (приблизно 2%) виводиться з жовчю. У сечі, зібраній протягом 6 годин, 40-60% дози було виявлено у незміненому вигляді та приблизно 20% у вигляді дезацетилцефотаксиму. Після внутрішньовенного введення радіоактивно міченого цефотаксиму було виділено більше 80% у сечі, з них 50-60% у незміненому вигляді, а решта — у вигляді 3-х метаболітів. Загальний кліренс цефотаксиму становить 240-390 мл/хв, а нирковий кліренс становить 130-150 мл/хв. Період напіввиведення цефотаксиму та активного метаболіту в сироватці крові становить 50-80 хвилин та 125 хвилин відповідно. У пацієнтів літнього віку (> 80 років) період напіввиведення для цефотаксиму та активного метаболіту становив 120-150 хвилин та 5 годин відповідно. У випадках тяжких порушень функції нирок (кліренс креатиніну 3-10 мл/хв) період напіввиведення цефотаксиму може бути продовжений до 2,5-10 годин. Цефотаксим накопичується в цих умовах лише незначною мірою, на відміну від активних і неактивних метаболітів. І цефотаксим, і дезацетилцефотаксим виводяться значною мірою з крові шляхом гемодіалізу.

Протимікробні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Цефотаксим. Код АТХ J01D D01.

При одночасному застосуванні з нефротоксичними лікарськими засобами (аміноглікозиди) та сильнодіючими діуретиками (етакринова кислота, фуросемід), колістином, поліміксином підвищується ризик розвитку ниркової недостатності. У цих пацієнтів необхідно контролювати функцію нирок. Цефотаксим несумісний з розчинами інших антибіотиків, їх потрібно вводити окремо. При одночасному застосуванні антикоагулянтів непрямої дії та цефотаксиму ці лікарські засоби діють синергічно. Під час лікування цефотаксимом може знижуватись ефективність пероральних контрацептивів, тому в цей період необхідно використовувати додаткову контрацепцію. Цефотаксим не слід застосовувати разом із бактеріостатичними антибіотиками (наприклад, із тетрациклінами, еритроміцином і хлорамфеніколом), оскільки можливий антагоністичний ефект. При сумісній терапії розчини цефотаксиму не слід змішувати з розчинами аміноглікозидів, їх необхідно вводити окремо. Одночасне застосування ніфедипіну підвищує біодоступність цефотаксиму на 70%. Пробенецид блокує канальцеву секрецію цефотаксиму та подовжує його період напіввиведення, це збільшує експозицію цефотаксиму приблизно вдвічі і знижує нирковий кліренс приблизно на 50% при терапевтичних дозах. Внаслідок широкого терапевтичного діапазону застосування цефотаксиму не потрібно коригувати дозування пацієнтам із нормальною функцією нирок. Пацієнтам із порушеннями функції нирок може знадобитися коригування дозування. Лікарський засіб Цефотаксим-Віста не слід застосовувати разом із лідокаїном: при внутрішньовенному введенні; дітям віком до 30 місяців; пацієнтам із гіперчутливістю до лідокаїну в анамнезі; пацієнтам із блокадою серця; пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю. Вплив на результати лабораторних досліджень Під час терапії цефалоспоринами можлива поява хибнопозитивної проби Кумбса, це явище може також виникнути під час лікування цефотаксимом і може завадити дослідженню крові перехресним методом. Рекомендується використання глюкозооксидазних методів визначення рівня цукру в крові через можливість розвитку хибнопозитивних результатів при використанні неспецифічних реактивів (Бенедикта, Фелінга або Клінікеста). Можливість знижувати кліренс цефотаксиму існує для мезлоциліну та азлоциліну.

діюча речовина: cefotaxime; 1 флакон містить цефотаксиму натрію 1,048 г, що відповідає цефотаксиму 1 г.

Дітям віком до 1 року лікарський засіб внутрішньом’язово не застосовувати.

Для лікування таких серйозних інфекцій, спричинених або, найімовірніше, спричинених мікроорганізмами, чутливими до цефотаксиму: Бактеріальна пневмонія (цефотаксим не діє проти бактерій, що викликають атипову пневмонію, або проти різних інших бактеріальних штамів, які можуть викликати атипову пневмонію, включаючи P. аeruginosa (див. розділ «Фармакодинаміка»)). Ускладнені інфекції нирок та верхніх сечовивідних шляхів. Серйозні інфекції шкіри та м’яких тканин. Інфекції статевих органів, спричинені гонококами, особливо коли застосування пеніциліну виявилося неефективним або не підходить. Внутрішньочеревні інфекції (включаючи перитоніт): при лікуванні внутрішньочеревних інфекцій слід застосовувати цефотаксим у поєднанні з антибіотиком, який діє проти анаеробних мікроорганізмів. Гострий бактеріальний менінгіт (особливо викликаний H. influenzae, N. meningitis, S. pneumonie, E. coli, Klebsiella spp.). Хвороба Лайма або кліщовий бореліоз (зокрема II та III стадії). Бактеріємії, пов’язані або імовірно пов’язані з однією з перерахованих інфекцій (якщо інфекція спричинена грамнегативними бактеріями, даний лікарський засіб слід поєднувати з іншим відповідним антибіотиком). Ендокардит (якщо інфекція спричинена грамнегативними бактеріями, даний лікарський засіб потрібно поєднувати з іншим відповідним антибіотиком). Для періопераційної профілактики інфекційних ускладнень (до/після хірургічних операцій, зокрема на товстій і прямій кишках (колоректальна хірургія), на шлунково-кишковому тракті, передміхуровій залозі, у сечостатевій системі, акушерсько-гінекологічних операцій у пацієнтів із вираженим ризиком післяопераційних інфекцій). Необхідно брати до уваги офіційні рекомендації щодо правильного застосування антибактеріальних засобів.

Гіперчутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду та до інших β-лактамних антибіотиків. Протипоказання для застосування розчинів, що містять лідокаїн: підвищена чутливість до лідокаїну або іншого місцевого анестетика амідного типу; атріовентрикулярні блокади без встановленого водія ритму; тяжка серцева недостатність; внутрішньовенне введення; дитячий вік до 1 року (внутрішньом’язове введення).

Лікарський засіб застосовувати для внутрішньовенного струминного і краплинного та внутрішньом’язового введення. Для внутрішньовенного струминного введення 1 г порошку розчинити у 8 мл стерильної води для ін’єкцій. Вводити повільно протягом 3-5 хвилин через можливий розвиток аритмії, що загрожує життю, при введенні цефотаксиму через центральний венозний катетер. Для внутрішньовенної інфузії 1 г або 2 г порошку розчинити у 40-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчині глюкози. Тривалість інфузії становить 50-60 хвилин. Для внутрішньом’язового введення 1 г порошку розчинити у 4 мл стерильної води для ін’єкцій або 1% розчині лідокаїну та вводити глибоко у сідничний м’яз. У разі застосування лідокаїну суворо протипоказано внутрішньовенне введення лікарського засобу. Лікування може бути розпочато до того, як буде відомий результат антибіотикограми. Цефотаксим чинить синергічну дію у комбінації з аміноглікозидами. Дозування. Дозування та спосіб введення залежать від тяжкості інфекції, чутливості мікроорганізму та стану пацієнта. Тривалість лікування. Тривалість застосування лікарського засобу Цефотаксим-Віста залежить від клінічного стану пацієнта і змінюється залежно від перебігу хвороби. Лікування повинно тривати не менше 10 днів, якщо інфекція викликана Streptococcus pyogenes (парентеральна терапія може бути замінена пероральною терапією до закінчення 10-денного періоду). Дорослі та підлітки (віком від 12 до 16-18 років). Зазвичай застосовують по 1 г цефотаксиму кожні 12 годин. При серйозних інфекціях добову дозу можна збільшити до 12 г. Добові дози до 6 г можна розділити щонайменше на два окремі введення з інтервалом у 12 годин. Вищі добові дози слід розділити щонайменше на 3 або 4 окремі введення з інтервалом у 12 годин. Вищі добові дози потрібно розділити щонайменше на 3 або 4 окремі введення з інтервалом у 8 або 6 годин відповідно. Таблиця 2 може бути орієнтиром для дозування. Таблиця 2

Тип інфекції	Одноразова доза цефотаксиму	Інтервал між введенням лікарського засобу	Добова доза цефотаксиму
Типові інфекції, де була продемонстрована або очікується чутливість мікроорганізму	1 г	12 годин	2 г
Інфекції, де була продемонстрована або очікується висока або помірна чутливість різних мікроорганізмів	2 г	12 годин	4 г
Бактеріальні захворювання неясної етіології, які неможливо локалізувати, стан хворого є критичним	2-3 г	8 годин 6 годин	6-9 г 8-12 г

Немовлята і діти (віком від 28 днів до 11 років). Зазвичай 50-100 мг/кг маси тіла на добу, залежно від тяжкості інфекції (до 150 мг), розділені на 2-4 рівні дози (кожні 12-6 годин). Таблиця 3 може бути орієнтиром для дозування. Таблиця 3

Тип інфекції	Інтервал між введенням лікарського засобу	Добова доза цефотаксиму
Типові інфекції, де була продемонстрована або очікується чутливість мікроорганізму	6-12 годин	50 мг/кг
Інфекції, де була продемонстрована або очікується висока або помірна чутливість різних мікроорганізмів	6-12 годин	100 мг/кг
Бактеріальні захворювання неясної етіології, які неможливо локалізувати, стан хворого є критичним	6-8 годин	150 мг/кг*

* В окремих випадках, особливо в ситуаціях, небезпечних для життя, може бути необхідним збільшити добову дозу до 200 мг/кг маси тіла на добу. Однак не слід перевищувати максимальної добової дози 12 грамів. Недоношені та доношені новонароджені (віком 0-27 днів). Зазвичай призначають 50 мг/кг маси тіла на добу, розділені на 2-4 рівні дози (кожні 12-6 годин). У разі виникнення ситуацій, небезпечних для життя, може знадобитися збільшення добової дози. При серйозних інфекціях призначається 150 мг/кг маси тіла на добу. Таблиця 4 може бути орієнтиром для дозування. Таблиця 4

Тип інфекції	Вік	Інтервал між введенням лікарського засобу	Добова доза цефотаксиму
Типові інфекції, викликані чутливими мікроорганізмами, де була продемонстрована або очікується висока або помірна чутливість	0-7 днів 8 днів-1 місяць	6-12 годин	50 мг/кг
Бактеріальні захворювання неясної етіології, які неможливо локалізувати, стан хворого є критичним	0-7 днів 8 днів-1 місяць	6-12 годин	100 мг/кг⃰ 150 мг/кг*

* В окремих випадках, особливо в ситуаціях, небезпечних для життя, може бути необхідним збільшити добову дозу до 200 мг/кг маси тіла на добу. Цю дозу не слід перевищувати у зв’язку з недостатньо розвиненою видільною функцією нирок (показник: кліренс ендогенного креатиніну). Пацієнти літнього віку. При нормальній функції нирок і печінки не потрібно коригувати дозу. Дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з кліренсом креатиніну меншим 10 мл/хв після початкової нормальної дози підтримуючі дози слід зменшити до половини стандартної дози, не змінюючи інтервалу між введенням лікарського засобу. У пацієнтів, які проходять процедуру гемодіалізу: від 1 г до 2 г на добу, залежно від тяжкості інфекції. У день проходження процедури гемодіалізу цефотаксим слід вводити після закінчення сеансу діалізу. У пацієнтів, які проходять процедуру перитонеального діалізу: від 1 г до 2 г на добу, залежно від тяжкості інфекції. Цефотаксим не видаляється за допомогою перитонеального діалізу. Інші рекомендації. Гонорея. Одноразове введення (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) у дозі від 0,5 г до 1 г цефотаксиму. У разі ускладнених інфекцій необхідно враховувати наявні офіційні рекомендації. Наявність сифілісу слід виключити до початку лікування. Інфекції сечовивідних шляхів. У разі неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів: у дозі 1 г кожні 12 годин. Бактеріальний менінгіт. Дорослим рекомендуються добові дози від 6 г до 12 г на добу, розподілені на рівні дози, кожні 6–8 годин. Дітям рекомендуються добові дози від 150 мг/кг до 200 мг/кг маси тіла на добу, розподілені на рівні дози, кожні 6–8 годин. Новонародженим від 1-го до 7-го дня життя можна вводити 50 мг/кг маси тіла кожні 12 годин, а новонародженим від 7-го до 28-го дня життя — 50 мг/кг маси тіла кожні 8 годин. Внутрішньочеревні інфекції. Внутрішньочеревні інфекції слід лікувати цефотаксимом у поєднанні з іншими відповідними антибіотиками. Періопераційна профілактика. Для періопераційної профілактики інфекційних ускладнень рекомендується введення одноразової дози від 1 г до 2 г цефотаксиму за 30-60 хвилин до початку операції. Ще один антибіотик необхідний для захисту від анаеробних мікроорганізмів. Якщо операція триває довше 90 хвилин, потрібна додаткова доза. Спосіб застосування. Цефотаксим та аміноглікозиди не слід змішувати в одному шприці чи інфузійному розчині. Приготування розчинів повинно відбуватися в асептичних (стерильних) умовах. Застосовувати одразу після приготування.

Частота побічних реакцій визначена таким чином: дуже часті (> 1/10), часті (> 1/100, < 1/10), нечасті (> 1/1000, < 1/100), поодинокі (> 1/10000, < 1/1000), рідкісні (< 1/10000) і частота невідома (не можна встановити на підставі наявних даних). Таблиця 4

Системно-органний клас	Дуже часті	Часті	Нечасті	Поодинокі	Рідкісні	Частота невідома*
Інфекції та паразитарні захворювання						суперінфекція
З боку кровоносної та лімфатичної систем			лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія			пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія
З боку імунної системи			реакція (загострення) Яриша-Герксгеймера			анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, загальне нездужання, анафілактичний шок
З боку нервової системи			судоми			головний біль, запаморочення, енцефалопатія
З боку серця						аритмія після швидкої болюсної інфузії через центральний венозний катетер
З боку шлунково-кишкового тракту			діарея			нудота, блювання, біль у животі, псевдомембранозний коліт
З боку печінки і жовчовивідних шляхів			підвищення рівня печінкових ферментів (аланінаміно-трансферази (АЛТ), аспартат-амінотрансферази (АСТ), лактатдегідрогенази (ЛДГ), гамма-глютамілтранспептидази (γ-ГТ) та/або лужної фосфатази) та/або білірубіну			гепатит* (іноді з жовтяницею)
З боку шкіри та підшкірної клітковини			висипання, свербіж, кропив’янка			мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз
З боку нирок та сечовидільної системи			зниження функції нирок/збільшення концентрації креатиніну (особливо при одночасному застосуванні аміноглікозидів)			гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит
Загальні розлади та реакції у місці введення	біль у місці введення (при внутрішньо-м’язовому введенні)		гарячка, запальні реакції у місці введення, такі як флебіт/ тромбофлебіт

* Постмаркетингове спостереження. Реакція Яриша-Герксгеймера. При лікуванні бореліозу протягом перших днів лікування може спостерігатися реакція Яриша-Герксгеймера. Повідомлялося про виникнення таких симптомів після декількох тижнів лікування бореліозу: шкірні висипання, свербіж, гарячка, лейкопенія, підвищення рівня печінкових ферментів, утруднене дихання, біль у суглобах. Енцефалопатія. Застосування високих доз бета-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим, насамперед у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призвести до енцефалопатії (з такими симптомами: порушення/втрата свідомості, ненормальні рухи, сплутаність свідомості та судоми). З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Спостерігалося підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, ЛДГ, γ-ГТ та/або лужної фосфатази) та/або білірубіну. Ці показники можуть у поодиноких випадках вдвічі перевищувати верхню межу нормальних значень і свідчити про ураження печінки, зазвичай холестатичне із безсимптомним перебігом. Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Симптоми: можливі гарячка, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, шкірні, шлунково-кишкові реакції та реакції печінки, задишка, ниркова недостатність, стоматит, анорексія, тимчасова втрата слуху, втрата орієнтації у просторі, енцефалопатія (особливо при нирковій недостатності та при застосуванні високих доз бета-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим). У поодиноких випадках спостерігаються судоми, а також посилення побічних ефектів. Лікування. Специфічний антидот відсутній. Рівень цефотаксиму у сироватці крові можна зменшити гемодіалізом. Перитонеальний діаліз не є ефективним. У разі необхідності потрібно проводити симптоматичну терапію. При появі анафілактичного шоку слід негайно вжити відповідних заходів. При перших ознаках реакції підвищеної чутливості (шкірні висипання, кропив’янка, головний біль, нудота, втрата свідомості) введення цефотаксиму слід припинити. У разі тяжкої реакції підвищеної чутливості або анафілактичної реакції потрібно розпочати відповідну терапію (введення епінефрину та/або глюкокортикоїдів). При інших клінічних станах можуть знадобитися додаткові заходи, наприклад штучне дихання, застосування антагоністів гістамінових рецепторів. У разі судинної недостатності слід вжити реанімаційні заходи.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 30 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.