Налбуфин-Микрохим р-р д/ин. 10 мг/мл амп. 2 мл, в кассете в пачке

По 1 мл в ампулах, по 5 ампул у касеті, по 2 касети разом з інструкцією для медичного застосування у пачці з картону. Або по 2 мл в ампулах, по 5 ампул у касеті разом з інструкцією для медичного застосування у пачці з картону.

Розчин для ін'єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний або блідо-жовтого кольору розчин.

Аналгетики. Опіоїди. Похідні морфінану. Налбуфін. Код ATX N02A F02. Фармакологiчнi властивості. Фармакодинаміка. Налбуфіну гідрохлорид є агоністом каппа-опіоїдних рецепторів та антагоністом мю-опіоїдних рецепторів. Також налбуфіну гідрохлорид є сильнодіючим аналгетиком. Його аналгетична активність по суті еквівалентна морфіну в міліграмах аж до дозування приблизно 30 мг. Активність антагоністів опіоїдів налбуфіну гідрохлориду у 4 рази нижче, ніж налорфіну, та у 10 разів більше, ніж у пентазоцину. Налбуфіну гідрохлорид може викликати такий же ступінь пригнічення дихання, що і еквівалентні аналгезуючі дози морфіну. Проте налбуфіну гідрохлорид демонструє крайовий ефект, а саме: при збільшенні дози вище 30 мг препарат не викликає подальшого пригнічення дихання, але тільки за умови відсутності інших активних препаратів центральної нервової системи (ЦНС), що впливають на дихання. Сам по собі налбуфіну гідрохлорид має потужну активність опіоїдного антагоніста у дозах, рівних або менших від його аналгетичної дози. При призначенні після або разом з агоністами мю-опіоїдних аналгетиків (наприклад, морфін, оксіморфон, фентаніл) налбуфіну гідрохлорид може частково обернути або заблокувати опіоїд-індуковане пригнічення дихання, викликане агоністами мю-опіоїдних аналгетиків. Налбуфіну гідрохлорид може прискорити абстиненцію у пацієнтів, залежних від опіоїдних препаратів. Налбуфіну гідрохлорид слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які регулярно отримують опіоїдні аналгетики. Вплив на ЦНС Налбуфіну гідрохлорид викликає пригнічення дихання при безпосередньому впливі на дихальні центри стовбура головного мозку. Під пригніченням дихання мається на увазі зниження чутливості дихальних центрів стовбура головного мозку до збільшення напруги вуглекислого газу та електричної стимуляції. При пригніченні дихання, викликаного налбуфіну гідрохлоридом, можливе виникнення крайового ефекту. Не дивлячись на приналежність налбуфіну гідрохлориду до агоністів-антагоністів, його вплив на пригнічення дихання може бути зворотнім за допомогою застосування налоксону. Налбуфіну гідрохлорид викликає міоз навіть у повній темряві. Точкові зіниці є ознакою передозування опіоїдами, але не є патогномонічними (наприклад, ураження сечового міхура геморагічного або ішемічного походження можуть призводити до аналогічних результатів). У разі передозування через гіпоксію може спостерігатися виражений мідріаз. Вплив на шлунково-кишковий тракт та інші гладкі м’язи Налбуфіну гідрохлорид викликає зниження моторики, пов’язане з підвищенням тонусу гладких м’язів в антральному відділі шлунка та дванадцятипалої кишки. Перетравлювання їжі у тонкій кишці затримується та відбувається зменшення пропульсивних скорочень. Пропульсивні хвилі перистальтики у товстій кишці зменшуються, а тонус може призвести до спазму, що викликає запори. Інші опіоїд-індуковані ефекти можуть включати зниження секреції жовчі та підшлункової залози, спазми сфінктера Одді та короткочасне підвищення рівня сироваткової амілази. Вплив на серцево-судинну систему При застосуванні налбуфіну гідрохлориду під час анестезії відзначається більш висока частота брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції. Опіоїди викликають периферичне розширення судин, що може призвести до ортостатичної гіпотензії або непритомності. Прояви вивільнення гістаміну та/або периферичної вазодилатації можуть включати свербіж, гіперемію, почервоніння очей, підвищену пітливість та/або ортостатичну гіпотензію. Вплив на ендокринну систему Опіоїди інгібують секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизолу та лютеїнізуючого гормону (ЛГ). Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (СТГ) та секрецію підшлункової залози — інсуліну й глюкагону. Постійне застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну систему, призводячи до дефіциту андрогенів, який може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, аменореєю або безпліддям. Причинне значення опіоїдів у клінічному синдромі гіпогонадизму невідома, оскільки різні медичні, фізичні, психологічні стресори та спосіб життя, які можуть впливати на рівень гонадних гормонів, не були належним чином контрольовані у дослідженнях, проведених на даний час. Вплив на імунну систему Опіоїди мають різний вплив на компоненти імунної системи на моделях in vitro та на тваринах. Клінічне значення цих результатів невідоме. В цілому, ефекти опіоїдів мають помірно імунодепресивний характер. Співвідношення концентрація-ефективність Мінімальна ефективна аналгетична концентрація буде широко варіюватися у пацієнтів, особливо у тих, які раніше лікувалися сильними агоністами опіоїдів. Мінімальна ефективна аналгетична концентрація налбуфіну гідрохлориду для окремого пацієнта може збільшуватися з часом через посилення болю, розвиток нового больового синдрому та/або розвиток толерантності. Фармакокінетика. Початок дії налбуфіну гідрохлориду відбувається через 2–3 хвилини після внутрішньовенного введення і менш ніж через 15 хвилин після підшкірної або внутрішньом'язової ін’єкції. Період напіввиведення налбуфіну гідрохлориду з плазми крові становить 5 годин, а в клінічних дослідженнях тривалість аналгетичного ефекту становить 3–6 годин. Основний шлях метаболізму для налбуфіну гідрохлориду не було визначено, але, ймовірно, печінковий.

Бензодіазепіни та інші препарати, що пригнічують ЦНС Хоча налбуфіну гідрохлорид має опіоїдну антагоністичну активність, є докази, що в окремих пацієнтів він не буде протидіяти опіоїдному аналгетику, що вводиться безпосередньо перед, одночасно або відразу після застосування налбуфіну гідрохлориду. Отже, через адитивні фармакологічні ефекти одночасне застосування інших опіоїдних аналгетиків, бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС (алкоголь, седативні/снодійні засоби, анксіолітики, транквілізатори, міорелаксанти, анестетики, антипсихотичні препарати та інші опіоїди), може збільшувати ризик пригнічення дихання, глибокої седації, коми та смерті. Необхідно з обережністю застосовувати супутньо ці препарати пацієнтам, яким альтернативні варіанти лікування не підходять. Слід обмежити дозування і застосовувати препарат протягом найкоротшого можливого періоду лікування. Необхідно уважно стежити за пацієнтами на предмет ознак пригнічення дихання та седації. Серотонінергічні препарати Одночасне застосування опіоїдів з іншими лікарськими засобами, що впливають на серотонінергічну нейротрансміттерну систему, а саме: селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норепінефрину (СІЗЗСН), трициклічні антидепресанти (ТЦА), триптани, антагоністи рецепторів 5-НТ3, що впливають на систему нейротрансміттерів серотоніну (наприклад, міртазапін, тразодон, трамадол), деякі міорелаксанти (циклобензаприн, метаксалон) та інгібітори моноаміноксидази (МАО) (призначені для лікування психічних порушень, а також інші, такі як лінезолід та внутрішньовенний метиленовий синій), призвело до розвитку серотонінового синдрому. У випадку, коли одночасне застосування таких препаратів виправдане, необхідно проводити постійне спостереження за пацієнтами, особливо на початку терапії, та коригування дози. У випадку підозри на серотоніновий синдром слід припинити застосування налбуфіну гідрохлориду. Міорелаксанти Налбуфіну гідрохлорид може посилювати нервово-м’язову блокаду міорелаксантів і викликати підвищення ступеня пригнічення дихання. Потрібно проводити моніторинг пацієнтів на предмет наявності ознак пригнічення дихання та у разі необхідності зменшити дозування налбуфіну гідрохлориду та/або міорелаксанта. Діуретики Опіоїди можуть знижувати ефективність діуретиків, провокуючи викид антидіуретичного гормону. Необхідно проводити моніторинг пацієнтів на наявність ознак зменшення діурезу та/або впливу на артеріальний тиск та при необхідності збільшити дозу діуретика. Антихолінергічні препарати Одночасний прийом антихолінергічних препаратів може збільшити ризик затримки сечі та/або виникнення серйозного запору, що може призвести до паралітичного кишкового захворювання. У разі одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з антихолінергічними препаратами необхідно здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет наявності ознак затримки сечі або зниження моторики шлунка. Інгібітори МАО Взаємодія інгібіторів MAO (наприклад, фенелзин, транілципромін, лінезолід) з опіоїдами може проявлятися як серотоніновим синдромом, так і опіоїдною токсичністю (наприклад, пригнічення дихання, кома). Застосування налбуфіну гідрохлориду не рекомендується пацієнтам, які застосовують інгібітори МАО, а також протягом 14 днів після припинення такого лікування. У разі необхідності термінового застосування опіоїдів необхідно здійснити підбір дози із застосуванням частого титрування малих доз для лікування болю, при цьому уважно стежити за артеріальним тиском, ознаками і симптомами ЦНС, пригніченням дихання.

діюча речовина: nalbuphine; 1 мл розчину містить налбуфіну гідрохлориду у перерахунку на 100% суху речовину — 10 мг; допомiжнi речовини: кислота лимонна, моногідрат; натрію цитрат дигідрат; натрію хлорид; кислота хлористоводнева; вода для ін’єкцій.

Безпека та ефективність застосування налбуфіну гідрохлориду у дітей віком до 18 років не вивчалися.

Лікарський засіб НАЛБУФІН-МІКРОХІМ показаний для лікування болю достатньо сильної інтенсивності, який потребує застосування опіоїдних аналгетиків та для якого альтернативні методи лікування не підходять. Препарат може також застосовуватись як додатковий засіб при проведенні анестезії, для зниження болю в перед- та післяопераційний період, а також знеболення під час переймів та пологів. Застереження при застосуванні Зважаючи на ризики залежності, зловживання та неправильного застосування опіоїдів, навіть у рекомендованих дозах, слід застосовувати налбуфіну гідрохлорид пацієнтам, у яких альтернативні методи лікування (наприклад, неопіоїдні аналгетики): не переносилися або не можуть переноситися; не забезпечили адекватну аналгезію або не можуть забезпечити адекватну аналгезію.

Лікарський засіб протипоказаний для застосування пацієнтам із: пригніченням дихання або вираженим пригніченням ЦНС, підвищеним внутрішньочерепним тиском, травмою голови, гострим алкогольним отруєнням, алкогольним психозом, явним порушенням функції печінки та нирок; гострою або тяжкою бронхіальною астмою при відсутності відповідного спостереження або реанімаційного обладнання; відомою або підозрюваною кишковою непрохідністю, у тому числі з паралітичною кишковою непрохідністю; підвищеною чутливістю до налбуфіну гідрохлориду або до будь-якого з компонентів препарату. Не рекомендовано: комбіноване застосування препарату з чистими агоністами морфіноміметиків; застосування препарату без проведення відповідної діагностики при хірургічному черевному синдромі, оскільки налбуфін може маскувати його прояви.

Лікарський засіб НАЛБУФІН-МІКРОХІМ слід вводити як доповнення до загальної анестезії тільки особам, спеціально навченим застосуванню внутрішньовенних анестетиків та управлінню респіраторними ефектами при застосуванні сильнодіючих опіоїдів. Обов'язково повинні бути напоготові: налоксон, реанімаційне й інтубаційне обладнання та кисень. Дозування для кожного пацієнта має бути індивідуальне, беручи до уваги серйозність больового синдрому, реакцію пацієнта на препарат, попередній досвід знеболювального лікування і фактори ризику залежності, зловживання та неправильного застосування. З обережністю призначають лікарський засіб пацієнтам літнього віку, при загальному виснаженні, недостатній функції дихання. У такому разі слід розпочати застосування з мінімально ефективних доз у зв’язку з більш частим виникненням побічних реакцій. Необхідно уважно стежити за пацієнтами на предмет пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії та після збільшення дози препарату, і відповідним чином коригувати дозування. Дозування Рекомендована разова доза для дорослих становить 10 мг налбуфіну гідрохлориду для пацієнтів з масою тіла 70 кг, що вводиться підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Разову дозу можна вводити за необхідністю кожні 3–6 годин. Дозування повинно бути скориговане залежно від тяжкості болю, фізичного стану пацієнта та враховуючи взаємодію з іншими одночасно застосовуваними лікарськими засобами. Для нетолерантних пацієнтів рекомендована максимальна разова доза складає 20 мг. Максимальна добова доза складає 160 мг. При застосуванні лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ як допоміжного засобу для анестезії необхідні вищі дози, ніж для знеболення. Початкові дози налбуфіну гідрохлориду варіюються від 0,3 до 3 мг/кг внутрішньовенно впродовж 10–15 хвилин, підтримуючі дози — від 0,25 до 0,5 мг/кг внутрішньовенно при необхідності. Застосування налбуфіну гідрохлориду може супроводжуватися пригніченням дихання, яке можна усунути за допомогою антагоніста опіоїдів налоксону гідрохлориду. Титрування та підтримання терапії Титрування лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ рекомендується шляхом підбору індивідуальної дози, що забезпечує адекватний аналгетичний ефект та мінімальні побічні реакції. Необхідно постійно контролювати пацієнтів, які отримують налбуфіну гідрохлорид, на предмет оцінки інтенсивності болю та відносної частоти побічних реакцій, а також з метою моніторингу розвитку залежності, зловживання або неправильного застосування. Часте спілкування важливе між лікарем, іншими медичними співробітниками, пацієнтом та особою, яка здійснює догляд, в період зміни потреби у дозі аналгетика, включаючи початкове титрування. Якщо після стабілізації дози інтенсивність болю збільшується, необхідно визначити джерело болю, перш ніж збільшувати дозу налбуфіну гідрохлориду. Якщо спостерігаються несприятливі побічні реакції, пов'язані з опіоїдами, необхідно розглянути можливість зниження дози. Необхідно відкоригувати дозування з метою отримання відповідного співвідношення між лікуванням болю та побічними ефектами, пов’язаними з опіоїдами. Припинення застосування лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ Якщо пацієнт, який регулярно застосовує налбуфіну гідрохлорид і, можливо, має фізичну залежність, більше не потребує терапії налбуфіну гідрохлоридом, рекомендується поступово зменшувати дозу препарату на 25–50% кожні 2–4 дні, уважно контролювати стан пацієнта на предмет ознак і симптомів синдрому відміни. При появі таких ознак або симптомів необхідно спочатку збільшити дозу до попереднього рівня та поступово зменшувати її шляхом збільшення інтервалу між зменшеннями дози або шляхом зменшення величини дози, або і те й інше. Не слід раптово припиняти застосування лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ у пацієнтів з фізичною залежністю (див. розділ «Особливості застосування»).

Найчастішою побічною реакцією у 1066 пацієнтів, яких лікували у клінічних дослідженнях налбуфіну гідрохлоридом, була седація 381 (36%). Рідше зустрічалися такі реакції: підвищена пітливість/липкість шкіри 99 (9%), нудота/блювання 68 (6%), запаморочення/вертиго 58 (5%), сухість у роті 44 (4%) і головний біль 27 (3%). Інші побічні реакції, які були зареєстровані (захворюваність 1% або менше): З боку нервової системи: почуття щастя, ворожість, незвичайні сни, слабкість, відчуття тяжкості, оніміння, поколювання, запаморочення, головний біль, м’язова ригідність, підвищення внутрішньочерепного тиску. Психічні порушення: звикання до препарату, психоміметичні реакції, невротичні реакції, сонливість, депресія, сплутаність свідомості, дисфорія, порушення мовлення, зміна настрою, неспокій, знервованість (невгамовність), галюцинації, ейфорія, відчуття нереальності. Показано, що частота виникнення психотоміметичних ефектів, таких як відчуття нереальності, деперсоналізація, марення, дисфорія і галюцинації, менша, ніж у пентазоцину. Можливість виникнення фізичної та психічної залежності, а також толерантності під час тривалого лікування така ж сама, як і для інших похідних морфіну. З боку гепатобіліарної системи: порушення функціональних показників печінки, спазм жовчовивідних шляхів. З боку нирок та сечовивідних шляхів: антидіуретичний ефект, спазм сечовивідних шляхів. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: зниження лібідо чи потенції. З боку серцево-судинної системи: гіпертензія, гіпотензія, брадикардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття. З боку шлунково-кишкового тракту: спазми у животі, диспепсія, гіркий смак у роті, нудота, блювання, сухість у роті, запор. З боку органів зору: нечіткість або порушення зору, міоз. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: пригнічення дихання, задишка, астма. З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, печіння, кропив’янка. Різне: утруднення мови, часте сечовипускання, помутніння зору, гіперемія та відчуття жару, гіпотермія, локальний біль, набряк, почервоніння, печіння, припливи, підвищена пітливість. Під час застосування препарату в акушерській практиці — пригнічення дихання у новонароджених, яке може бути довготривалим або із затримкою циркуляції. Алергічні реакції: після застосування налбуфіну гідрохлориду повідомлялося про анафілактичні/анафілактоїдні та інші серйозні реакції гіперчутливості, які можуть вимагати негайного підтримуючого медичного лікування. Ці реакції можуть включати шок, дихальну недостатність, зупинку дихання, брадикардію, зупинку серця, гіпотензію або набряк гортані. Деякі з цих алергічних реакцій можуть бути небезпечними для життя. Інші повідомлення про реакції алергічного типу включають стридор, бронхоспазм, хрипи, набряки, висипання, свербіж, нудоту, блювання, підвищену пітливість, слабкість та тремтіння. Досвід післяреєстраційного застосування Наступні побічні реакції були виявлені під час застосування налбуфіну гідрохлориду після виходу препарату на ринок. Оскільки ці реакції повідомляються на добровільній основі від невідомої кількості популяції, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом лікарського засобу. Біль у животі, гіпертермія, пригнічення або втрата свідомості, сонливість, тремор, неспокій, набряк легенів, збудження, судоми і реакції у місці введення, такі як біль, набряк, почервоніння, печіння і відчуття жару. Зафіксовано летальні випадки від тяжких алергічних реакцій при застосуванні налбуфіну гідрохлориду. Повідомлялося про смерть плода при застосуванні налбуфіну гідрохлориду матерям під час переймів та пологів. Серотоніновий синдром Повідомлялося про випадки серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, при одночасному застосуванні опіоїдів зі серотонінергічними препаратами. Надниркова недостатність Повідомлялося про випадки надниркової недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше — після застосування більше 1 місяця.

Симптоми Гостре передозування тільки налбуфіну гідрохлоридом може проявлятися пригніченням дихання та дисфорією. Гостре передозування одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з іншими опіоїдами або препаратами, що пригнічують ЦНС, може проявлятися пригніченням дихання, сонливістю, прогресуючої до ступору чи коми, слабкістю скелетних м’язів, холодною і липкою шкірою, звуженням зіниць і, у деяких випадках, — набряком легенів, брадикардією, гіпотензією, частковою або повною обструкцією дихальних шляхів, нетиповим хропінням та смертю. У випадках передозування при гіпоксії може спостерігатися виражений мідріаз. Лікування У разі передозування пріоритетами є відновлення прохідності дихальних шляхів із застосуванням, при необхідності, допоміжної або контрольованої вентиляції. Можливе застосування інших підтримуючих заходів (включаючи кисень та вазопресорні препарати) при лікуванні циркуляторного шоку та набряку легенів. При зупинці серця або аритмії необхідне застосування передових методів життєзабезпечення. Антагоністи опіоїдів, налоксон або налмефен є специфічними протиотрутами від пригнічення дихання, викликаного передозуванням опіоїдів. У разі клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, викликаних передозуванням налбуфіну гідрохлоридом, необхідно вводити антагоніст опіоїдів. Антагоністи опіоїдів не слід призначати при відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, викликаного передозуванням налбуфіну гідрохлоридом. Оскільки очікується, що тривалість відміни опіоїдів буде менша, ніж тривалість дії налбуфіну гідрохлориду, необхідно ретельно контролювати пацієнта до повного відновлення дихання. Якщо відповідь на опіоїдний антагоніст є субоптимальною або носить короткочасний характер, потрібно вводити додатковий антагоніст відповідно до вказівок, прописаних в інструкції лікарського засобу. У людини, фізично залежної від опіоїдів, введення рекомендованої звичайної дози антагоніста прискорить гострий синдром відміни. Ступінь вираженості симптомів відміни буде залежати від ступеня фізичної залежності та дози введеного антагоніста. Якщо прийнято рішення про лікування тяжкої дихальної недостатності у фізично залежного пацієнта, введення антагоніста слід починати з обережністю та шляхом титрування меншими, ніж зазвичай, дозами антагоніста.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.