Налбуфин р-р д/ин. 1% амп. 2 мл

По 1 мл або 2 мл в ампулі, по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці, по 1 або 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

Розчин для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або майже безбарвний розчин.

Фармакодинаміка. Налбуфін — опіоїдний аналгетик групи агоністів-антагоністів опіатних рецепторів. Є агоністом каппа-рецепторів і антагоністом мю-рецепторів, порушує міжнейронну передачу больових імпульсів на різних рівнях центральної нервової системи (ЦНС), впливаючи на вищі відділи головного мозку. Гальмує умовні рефлекси, чинить седативну дію, спричиняє дисфорію, міоз, збуджує блювотний центр. Меншою мірою, ніж морфін, промедол, фентаніл, порушує дихальний центр і впливає на моторику шлунково-кишкового тракту. Застосування налбуфіну не призводить до значних змін у параметрах серцево-судинної системи та моторики шлунково-кишкового тракту. Налбуфін не показав спазматичної дії на рівні гладкої мускулатури. У разі застосування препарату в терапевтичних дозах пригнічення дихання є помірним і не збільшується при перевищенні дози 0,3 мг/кг (крайовий ефект). Не впливає на гемодинаміку. Ризик розвитку звикання і опіоїдної залежності при контрольованому застосуванні значно нижчий, ніж для опіоїдних антагоністів. При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через кілька хвилин, при внутрішньом’язовому — через 10–15 хв. Максимальний ефект досягається через 30–60 хв, тривалість дії — 3–6 годин. Фармакокінетика. Препарат чинить швидку знеболювальну дію. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові при внутрішньом’язовому введенні — 0,5–1 година. Метаболізується у печінці. Виводиться у вигляді метаболітів із жовчю, у незначній кількості — із сечею. Проходить через плацентарний бар’єр, у період пологів може спричинити пригнічення дихання у новонародженого. Виділяється у грудне молоко. Період напіввиведення — 2,5–3 години.

Аналгетики. Опіоїди. Похідні морфінану. Код АТХ N02А F02.

Під пильним наглядом і у зменшених дозах слід застосовувати препарат на тлі дії засобів для наркозу, снодійних препаратів, анксіолітиків, антидепресантів та нейролептиків для запобігання надмірному пригніченню ЦНС і дихального центру. Алкоголь також посилює пригнічувальну дію налбуфіну на ЦНС. Препарат не слід застосовувати разом з іншими наркотичними аналгетиками через небезпеку послаблення аналгезивної дії і можливість провокування синдрому відміни у пацієнтів із залежністю від опіоїдів. Поєднання з похідними фенотіазину і препаратами пеніциліну може посилити нудоту та блювання. Протипоказане сполучення Алфентаніл, кодеїн, декстропроксифен, дигідрокодеїн, фентаніл, метадон, морфін, оксикодон, петидин, суфентаніл, трамадол — спостерігається зменшення знеболювального ефекту внаслідок блокування рецепторів із ризиком появи синдрому відміни. Нерекомендоване сполучення Алкоголь — підвищення седативного ефекту морфоаналгетиків. Погіршення уваги може бути небезпечним при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Слід уникати вживання алкогольних напоїв і застосування лікарських засобів, що містять етанол. Застосовувати з обережністю З протикашльовими засобами або при замісній терапії бензодіазепінами, барбітуратами — зростає ризик пригнічення дихання, що може мати летальний наслідок у разі передозування; з морфіноаналгетиками, анксіолітиками, седативними антидепресантами (амітриптиліном, доксепіном, міансерином, міртазапіном, триміпраміном), антигістамінними (Н₁) засобами, снодійними, антигіпертензивними засобами центральної дії, нейролептиками, талідомідом, протидіарейними лікарськими засобами (лоперамід), баклофеном — посилюється пригнічення ЦНС. Лікарські засоби з антихолінергічною активністю, протидіарейні засоби, у т. ч. лоперамід, підвищують ризик розвитку запору аж до кишкової непрохідності, затримки сечі та пригнічення ЦНС. Посилює гіпотензивну дію засобів, які знижують артеріальний тиск, у т. ч. гангліоблокаторів, діуретиків. Знижує ефективність метоклопраміду. З обережністю слід застосовувати разом з інгібіторами МАО через можливе перезбудження або гальмування із розвитком гіпер- або гіпотензивних кризів (спочатку для оцінки ефекту взаємодії дозу необхідно зменшити до ¼ від рекомендованої).

діюча речовина: nalbuphine; 1 мл розчину містить налбуфіну гідрохлориду 10 мг; допоміжні речовини: натрію цитрат, кислота лимонна безводна, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Не застосовують.

Больовий синдром сильної та середньої інтенсивності; як додатковий засіб при проведенні анестезії, для зниження болю в перед- та післяопераційний період, знеболення під час пологів.

Підвищена чутливість до налбуфіну гідрохлориду або до будь-якого з інгредієнтів препарату. Пригнічення дихання або виражене пригнічення ЦНС, підвищений внутрішньочерепний тиск, травма голови, гостре алкогольне отруєння, алкогольний психоз, порушення функції печінки та нирок. Не рекомендовано комбіноване застосування препарату з чистими агоністами морфіноміметиків. Не рекомендовано застосовувати препарат без проведення відповідної діагностики при хірургічному черевному синдромі, оскільки налбуфін може маскувати його прояви. Налбуфін не слід застосовувати жінкам у період годування груддю (за винятком випадків застосування під час пологів). Особливі заходи безпеки. Застосовувати Налбуфін як допоміжний засіб для проведення загальної анестезії повинен тільки спеціально підготовлений фахівець. Обов’язково повинні бути напоготові засоби для надання невідкладної допомоги у разі виникнення пригнічення дихання, а саме: налоксон, обладнання для інтубації та штучної вентиляції легень.

Налбуфін призначають для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення. Дозу необхідно розраховувати відповідно до інтенсивності болю, фізичного стану пацієнта та враховувати взаємодію з іншими одночасно застосовуваними лікарськими засобами. Зазвичай при больовому синдромі вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово від 0,15 до 0,3 мг/кг маси тіла пацієнта; разову дозу препарату вводять за необхідності кожні 3–6 годин. Максимальна разова доза для дорослих — 0,3 мг/кг маси тіла; максимальна добова доза — 2,4 мг/кг маси тіла. При інфаркті міокарда часто буває достатньо 20 мг препарату, які вводять повільно у вену, проте може бути необхідним збільшення дози до 30 мг. При відсутності чіткої позитивної динаміки больового синдрому — 20 мг повторно, через 30 хв. При застосуванні Налбуфіну як допоміжного засобу для анестезії необхідні вищі дози, ніж для знеболення. Для премедикації: 100–200 мкг/кг маси тіла. При проведенні внутрішньовенного наркозу: для введення в наркоз — 0,3–1 мг/кг за період 10–15 хв, для підтримання наркозу —
250–500 мкг/кг внутрішньовенно повільно кожні 30 хв. При знеболюванні під час пологів препарат слід застосовувати у дозі 20 мг внутрішньом’язово. З обережністю призначають препарат пацієнтам літнього віку, при загальному виснаженні, недостатній функції дихання. У такому разі слід розпочинати застосування з мінімально ефективних доз у зв’язку з більш частим виникненням побічних реакцій.

Під час застосування препарату можливе виникнення побічних реакцій. У пацієнтів, які лікуються препаратом Налбуфін, найчастіше спостерігається сонливість. З боку нервової системи: запаморочення, загальна слабкість, головний біль, седація, диплопія, збудження, плаксивість, ворожість, нічні жахи, дзвін у вухах, парестезії, відчуття нереальності, судоми, ригідність м’язів, тремор, мимовільні м’язові скорочення, підвищення внутрішньочерепного тиску. Психічні порушення: звикання до препарату, психоміметичні реакції, невротичні реакції, сонливість,
депресія, сплутаність свідомості, дисфорія, порушення мовлення, зміна настрою, неспокій, знервованість (невгамовність), галюцинації, ейфорія. Можливість виникнення фізичної та психічної залежності, а також толерантності під час тривалого лікування така ж сама, як і для інших похідних морфіну. З боку органів зору: нечіткість або порушення зору, міоз. З боку серцево-судинної системи: підвищення або зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття. З боку травної системи: сухість у роті, спазми в животі, коліки, запор, диспепсія, гіркий присмак,
анорексія; симптоми подразнення шлунково-кишкового тракту, при запальних захворюваннях кишечнику — паралітична кишкова непрохідність і токсичний мегаколон (запор, метеоризм, нудота, гастралгія, блювання). З боку гепатобіліарної системи: порушення функціональних показників печінки, спазм жовчовивідних шляхів. Загальні порушення і реакції у місці введення препарату: гіпотермія, зміни у місці введення, у тому числі болючість, набряк, почервоніння, печіння та відчуття тепла, припливи, підвищена пітливість. З боку імунної системи: анафілактичні реакції, шок, респіраторний дистрес-синдром, набряк Квінке, набряк обличчя, чхання, бронхоспазм, набряк легень, шкірні висипання. З боку дихальної системи: пригнічення дихання, зменшення хвилинного об’єму дихання, диспное, астматичні напади. З боку нирок та сечовивідних шляхів: антидіуретичний ефект, спазм сечовивідних шляхів. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: зниження лібідо або потенції. З боку шкіри і підшкірної клітковини: підвищена вологість шкіри, свербіж, кропив’янка, відчуття жару; іктеричність склер та жовтушність шкіри. Інші: зменшення діурезу, часті позиви до сечовипускання; гепатотоксичність (темна сеча, білий кал); медикаментозна залежність, синдром відміни (спастичний біль у животі, нудота, блювання, ринорея, сльозотеча, слабкість, відчуття тривожності, підвищення температури тіла). Під час застосування препарату в акушерській практиці - пригнічення дихання у новонароджених, яке може бути довготривалим або із затримкою кровообігу. Повідомлення про підозрювані небажані реакції Повідомлення про підозрювані небажані реакції після реєстрації лікарського засобу мають важливе значення. Це дає змогу вести постійний моніторинг за співвідношенням користі/ризику від застосування лікарського засобу. Спеціалісти галузі охорони здоров’я повідомляють про будь-які підозрювані небажані реакції за допомогою національної системи звітності.

При передозуванні виникають пригнічення дихання, періодичне дихання Чейна − Стокса; сонливість, дисфорія, зміна свідомості аж до коми; блідість шкіри, гіпотермія, міоз; зниження артеріального тиску, серцево-судинна недостатність; судоми; рабдоміоліз, що прогресує до ниркової недостатності. При лікуванні передозування застосовують: на ранній стадії пацієнтам у свідомості — активоване вугілля внутрішньо; підтримуючу терапію (кисень, внутрішньовенне введення замісної рідини, засоби, що підвищують артеріальний тиск); внутрішньовенне введення налоксону (специфічний антидот).

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Не слід змішувати в одному шприці з іншими ін’єкційними розчинами. Налбуфін сумісний з 0,9% розчином натрію хлориду, 5% розчином глюкози і розчином Хартмана.