Фармакодинаміка.
Левоцетиризин ― це активний стабільний R-енантіомер цетиризину, що належить до групи конкурентних антагоністів гістаміну. Фармакологічна дія зумовлена блокуванням
Н1-гістамінових рецепторів. Спорідненість до Н1-гістамінових рецепторів у левоцетиризину у 2 рази вище, ніж у цетиризину. Впливає на гістамінзалежну стадію розвитку алергічної реакції, зменшує міграцію еозинофілів, судинну проникність, обмежує вивільнення медіаторів запалення. Попереджає розвиток та пригнічує перебіг алергічних реакцій, чинить антиексудативну, протисвербіжну, протизапальну дію, майже не чинить антихолінергічної та антисеротонінової дії.
Фармакокінетика.
Фармакокінетичні параметри левоцетиризину мають лінійну залежність та не залежать від дози та часу і мають низьку варіабельність у різних пацієнтів. Фармакокінетичний профіль при введенні єдиного енантіомера такий самий, як і при застосуванні цетиризину. У процесі абсорбції або виведення не спостерігається хіральної інверсії.
Абсорбція
Препарат після перорального застосування швидко та інтенсивно поглинається. Ступінь всмоктування препарату не залежить від дози препарату та не змінюється зі вживанням їжі, але максимальна концентрація (Сmax) препарату зменшується та досягається пізніше. Біодоступність становить 100%.
Дія препарату розвивається через 12 хв після прийому одноразової дози у 50% хворих, а через 0,5–1 годину ― у 95% хворих. У дорослих Сmах у сироватці крові досягається через 50 хвилин після одноразового прийому внутрішньо терапевтичної дози. Рівноважна концентрація у крові досягається після 2 днів прийому препарату. Сmах становить 207 нг/мл після одноразового застосування і 308 нг/мл ― після повторного застосування дози 5 мг 1 раз на добу.
Розподіл
Відсутня інформація щодо розподілу препарату у тканинах людини, а також щодо проникнення левоцетиризину крізь гематоенцефалічний бар’єр. У дослідженнях на тваринах найбільша концентрація зафіксована у печінці та нирках, а найнижча ― у тканинах центральної нервової системи. Розподіл левоцетиризину обмежений, оскільки об’єм розподілу становить 0,4 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові людини ― 90%.
Біотрансформація
В організмі людини рівень метаболізму становить менше ніж 14% від дози левоцетиризину, тому відмінність у результаті генетичного поліморфізму або супутнього прийому ферментних інгібіторів, ймовірно, буде незначною. Процес метаболізму включає ароматичну оксидацію, N- та О-деалкілування і сполучення з таурином. Деалкілування відбувається насамперед за участю цитохрому CYP 3А4, тоді як у процесі ароматичної оксидації беруть участь численні та (або) невизначені ізоформи CYP. Левоцетиризин не впливає на активність цитохромних ізоферментів 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4 у концентраціях, що значно перевищують максимальні після прийому дози 5 мг перорально. З огляду на низький ступінь метаболізму та відсутність здатності до пригнічення метаболізму, взаємодія левоцетиризину з іншими речовинами (і навпаки) малоймовірна.
Виведення
Екскреція препарату відбувається двома шляхами: за рахунок клубочкової фільтрації та за рахунок активної канальцевої секреції. Період напіввиведення препарату з плазми крові (Т1/2) у дорослих становить 7,9 ± 1,9 години. Т1/2 препарату коротший у дітей молодшого віку. Середній очевидний загальний кліренс у дорослих ― 0,63 мл/хв/кг. В основному виведення левоцетиризину та його метаболітів з організму відбувається зі сечею (виводиться у середньому 85,4% застосованої дози препарату). З фекаліями виводиться лише 12,9% застосованої дози препарату.
Особливі популяції.
Порушення функції нирок
Очевидний кліренс левоцетиризину корелює із кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок рекомендується підбирати інтервали між прийомами левоцетиризину з урахуванням кліренсу креатиніну. При анурії у пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок загальний кліренс зменшується приблизно на 80% порівняно зі загальним кліренсом у осіб без таких порушень. Кількість левоцетиризину, що виводиться під час стандартної 4-годинної процедури гемодіалізу, становила <10%.