Фармакодинаміка.
Пов’язано з раміприлом
Механізм дії
Раміприлат, активний метаболіт проліків раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворюючий фермент; кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин II, а також розщеплення активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розщеплення брадикініну призводить до розширення кровоносних судин.
Оскільки ангіотензин II також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ (ангіотензинперетворюючим ферментом) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси афро-карибського походження (зазвичай у таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією низька концентрація реніну) була нижчою порівняно з представниками інших рас.
Фармакодинамічні ефекти
Антигіпертензивні властивості. Застосування раміприлу спричинює виражене зниження периферичного артеріального опору. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються. Застосування раміприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального прийому однократної дози препарату проявляється через 1−2 години. Максимальний ефект після прийому однократної дози препарату, як правило, досягається через 3−6 годин. Антигіпертензивний ефект однократної дози препарату зазвичай триває 24 години.
Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3−4 тижні. Показано, що при довготривалій терапії він зберігається впродовж 2 років. У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і надмірного («рикошетного») підвищення артеріального тиску.
Пов’язано з амлодипіном
Механізм дії
Амлодипін — інгібітор потоку іонів кальцію дигідропіридинової групи (блокатор повільних каналів або антагоніст іонів кальцію), який сповільнює трансмембранний потік іонів кальцію в гладких м’язах серця та судин.
Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладенькі м'язи судин. Точний механізм дії амлодипіну при стенокардії повністю не встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальну ішемію міокарда двома наступними шляхами:
1) Амлодипін розширює периферійні артеріоли і, таким чином, зменшує загальний периферійний опір (післянавантаження), який долає серце при роботі. Оскільки частота серцевих скорочень залишається постійною, таке зменшення навантаження на серце спричинює зменшення споживання енергії міокардом і його потребу в кисні.
2) Механізм дії амлодипіну, ймовірно, включає також розширення основних коронарних артерій та коронарних артеріол як у здорових, так і в ішемічних ділянках. Така дилатація збільшує доставку кисню в міокард у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (варіантна стенокардія чи стенокардія Принцметала).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом дози препарату один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску впродовж 24 годин як в положенні лежачи, так і стоячи. Через повільний початок дії прийом амлодипіну не спричинює різкого зниження артеріального тиску.
Амлодипін не зумовлює будь-яких побічних метаболічних ефектів чи зміни концентрації ліпідів у плазмі крові та може застосовуватися пацієнтам із бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Фармакокінетика.
Пов’язано з раміприлом
Абсорбція
Після перорального застосування раміприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті: максимальна концентрація раміприлу в плазмі крові досягається впродовж однієї години. Як видно з показника виведення з сечею, ступінь абсорбції препарату становить щонайменше 56% та значуще не залежить від наявності їжі в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність активного метаболіту раміприлату після перорального прийому раміприлу в дозі 2,5 та 5 мг становить 45%. Максимальна концентрація в плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягається через 2−4 години після прийому раміприлу. Рівноважна концентрація раміприлату в плазмі крові після застосування раміприлу в звичайному дозуванні один раз на добу досягається приблизно на четвертий день лікування.
Розподіл
Зв’язування раміприлу з білками сироватки крові становить приблизно 73%, а раміприлату — приблизно 56%.
Біотрансформація
Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату та дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти, а також до глюкуронідів раміприлу та раміприлату.
Виведення
Виводяться метаболіти переважно нирками. Концентрація раміприлату в плазмі крові знижується поліфазно. Через інтенсивне насичуване зв’язування з АПФ та повільну дисоціацію з ферментом раміприлату притаманне подовження фази кінцевого виведення при дуже низьких концентраціях в плазмі. Після багатократного прийому раміприлу один раз на добу ефективний період напіввиведення раміприлату становить 13−17 годин при застосуванні препарату в дозі 5−10 мг та є довшим при застосуванні нижчих доз — 1,25−2,5 мг. Така відмінність зумовлена насичуваною здатністю ферменту зв’язувати раміприлат. Після однократного перорального прийому дози раміприл та його метаболіти не визначаються в грудному молоці. Однак ефект багатократних доз препарату невідомий.
Пацієнти з порушенням функції нирок (розділ «Спосіб застосування та дози»)
Виведення раміприлату нирками є зниженим у пацієнтів з порушенням функції нирок, а нирковий кліренс раміприлату є пропорційним кліренсу креатиніну. Внаслідок цього підвищується концентрація раміприлату в плазмі крові, що знижується значно повільніше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.
Пацієнти з порушенням функції печінки (розділ «Спосіб застосування та дози»)
У пацієнтів з порушенням функції печінки метаболізм раміприлу до раміприлату є сповільненим через знижену активність печінкових естераз, а концентрація раміприлу в плазмі крові у таких пацієнтів є підвищеною. Проте максимальна концентрація раміприлату в таких пацієнтів не відрізняється від такої у пацієнтів з нормальною функцією печінки.
Лактація
Після однократного перорального прийому раміприлу в дозі 10 мг в грудному молоці він не визначається. Однак ефект багатократних доз препарату невідомий.
Педіатрична популяція
Фармакокінетичний профіль раміприлу вивчався у 30 пацієнтів педіатричної популяції з артеріальною гіпертензією віком від 2 до 16 років та з масою тіла ≥ 10 кг. Після прийому раміприлу в дозуванні від 0,05 до 0,2 мг/кг він швидко та в значній мірі метаболізувався до раміприлату. Максимальна концентрація раміприлату в плазмі крові досягалась впродовж 2−3 годин.
Кліренс раміприлату в значній мірі корелював з логарифмами значень маси тіла (p < 0,01), а також з дозами (p < 0,001). Кліренс та об’єм розподілу зростав зі збільшенням віку дітей у кожній з груп дозування. Після прийому дози 0,05 мг/кг у дітей рівні експозиції були порівнянними з такими у дорослих, які отримували раміприл в дозі 5 мг. Після прийому дози 0,2 мг/кг у дітей рівні експозиції були вищими, ніж у дорослих, що отримували максимальну рекомендовану дозу 10 мг на добу.
Пов’язано з амлодипіном
Абсорбція, розподіл, зв’язування з білками плазми крові
Після перорального застосування в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, досягаючи максимальних концентрацій в крові через 6−12 годин після прийому. Розраховано, що абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження в умовах in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв’язується з білками плазми крові.
На біодоступність амлодипіну не впливає прийом їжі.
Біотрансформація/виведення
Кінцевий період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35−50 годин та є сталим при застосуванні препарату один раз на добу. Амлодипін в значній мірі метаболізується в печінці до неактивних метаболітів та виводиться з сечею у вигляді незміненої сполуки (10%) та метаболітів (60%).
Застосування при порушенні функції печінки
Щодо застосування амлодипіну пацієнтам з порушенням функції печінки є дуже обмежені клінічні дані. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що зумовлює подовження періоду напіввиведення та збільшення AUC приблизно до 40−60%.
Застосування пацієнтам літнього віку
Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну в плазмі крові є подібним у пацієнтів літнього віку та у більш молодих пацієнтів. У пацієнтів літнього віку спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що зумовлює збільшення AUC та періоду напіввиведення. Збільшення AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідає очікуваним показникам для досліджуваних вікових груп пацієнтів.
Застосування дітям
У популяційному дослідженні фармакокінетики взяли участь 74 дитини з артеріальною гіпертензією віком від 1 до 17 років (34 пацієнти були віком від 6 до 12 років та 28 пацієнтів — віком від 13 до 17 років), які отримували амлодипін в дозі від 1,25 до 20 мг один або два рази на добу. У дітей віком від 6 до 12 років та у підлітків віком від 13 до 17 років звичайний кліренс при пероральному прийомі препарату (CL/F) становив 22,5 та 27,4 л/год відповідно у хлопців і 16,4 та 21,3 л/год відповідно у дівчат. Виявлена значна варіабельність в експозиції між окремими особами. Дані щодо дітей віком до 6 років обмежені.
Доклінічні дані з безпеки
Відносно раміприлу
Пероральне введення раміприлу не викликало гострих токсичних явищ у гризунів та собак.
Дослідження з тривалим пероральним введенням препарату були проведені на щурах, собаках та мавпах.
Дисбаланс електролітів у плазмі крові та зміни показників загального аналізу крові були виявлені у трьох біологічних видів тварин.
Як прояв фармакодинамічної активності раміприлу було відзначено виражене збільшення юкстагломерулярного апарату в собак та мавп при дозуванні 250 мг/кг/добу.
Щури, собаки та мавпи переносили препарат без побічних ефектів в дозах 2, 2,5 та 8 мг/кг/добу відповідно.
Дослідження репродуктивної токсичності, проведені на щурах, кролях і мавпах, не виявили жодних тератогенних властивостей препарату.
Ані у самців, ані у самиць щурів порушення фертильності не спостерігалося.
Введення раміприлу самицям щурів у добових дозах 50 мг/кг маси тіла або вище у період виношування потомства і під час лактації призводило до необоротного ураження нирок (розширення ниркової миски) у дитинчат.
Всебічні дослідження мутагенності із застосуванням декількох тестових систем не виявили жодних доказів, які б свідчили про будь-які мутагенні чи генотоксичні властивості раміприлу.
У щурів дуже раннього віку, яким була введена однократна доза раміприлу, виникало необоротне ураження нирок.
Відносно амлодипіну
Токсичність щодо репродуктивної функції
У дослідженнях репродуктивної функції, проведених на щурах та мишах, спостерігалося відтермінування дати пологів, збільшення тривалості пологів та зниження виживаності потомства при дозуванні, приблизно в 50 разів вищому, ніж максимальне рекомендоване дозування для людини в перерахунку на мг/кг.
Порушення фертильності
При введенні амлодипіну щурам (самцям впродовж 64 днів та самицям впродовж 14 днів перед спарюванням) в дозах до 10 мг/кг/добу (що у 8 разів* вище, ніж максимальна рекомендована доза для людини — 10 мг — у перерахунку на мг/м2) впливу на фертильність виявлено не було.
В іншому дослідженні на щурах, в якому самцям вводився амлодипіну бесилат впродовж 30 днів у дозі, яка є порівнянною з дозою для людини в перерахунку на мг/кг, виявлено зниження рівнів фолікулостимулюючого гормону та тестостерону в плазмі крові, а також зниження густини сперми та кількості зрілих сперматид і клітин Сертолі.
Канцерогенний та мутагенний вплив
У щурів та мишей, яким амлодипін додавали у корм впродовж двох років у концентраціях, розрахованих таким чином, щоб забезпечити добову дозу 0,5; 1,25 та 2,5 мг/кг/добу, не спостерігалось ознак канцерогенного впливу. Найвища доза (яка у мишей дорівнювала, а у щурів була вдвічі вищою* за максимальну рекомендовану клінічну дозу 10 мг у перерахунку на мг/м2) була близькою до максимальної переносимої дози для мишей, але не для щурів.
Дослідження мутагенного впливу не виявили жодних ефектів препарату на генному чи хромосомному рівнях.
* З розрахунку на масу пацієнта 50 кг.