Фармакодинаміка.
Механізм дії
Нікорандил, ефір нікотинаміду — судинорозширювальний засіб із подвійним механізмом дії, що викликає розслаблення тонізованих гладеньких м’язів як венозних, так і артеріальних судин.
Він має здатність відкривати калієві канали. В результаті цього відбувається гіперполяризація клітинних мембран судин, розслаблення м’язів артерій, що призводить до розширення артерій, зменшення післянавантаження та зниження артеріального тиску. Крім того, активація калієвих каналів, за рахунок ефекту прекондиціонування та адаптації кардіомоцитів до ішемії, має кардіопротекторний ефект.
Також, завдяки нітратній частині молекули, нікорандил розслаблює гладку мускулатуру судин, особливо венозних, через збільшення внутрішньоклітинного циклічного гуанозинмонофосфату (cGMP). Це призводить до депонування крові у ємкісних судинах та зменшення переднавантаження.
Фармакодинамічні ефекти
Показано, що нікорандил безпосередньо впливає на коронарні артерії. При цьому, він діє як на нормальні, так і на стенозовані сегменти судин, тому не призводить до феномену обкрадання. Крім того, зменшення кінцевого діастолічного тиску і напруження стінки міокарда зменшує позасудинний компонент судинного опору. Зрештою, це призводить до покращання кисневого балансу в міокарді та покращання кровотоку в постстенотичних ділянках міокарду.
Крім того, у дослідженнях як in vitro, так і in vivo нікорандил продемонстрував спазмолітичну дію знімати коронарний спазм, викликаний метахоліном та норадреналіном.
Нікорандил не чинить прямої дії на скоротливу активність міокарда.
Клінічна ефективність та безпека
У дослідженні IONA, та рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні, взяли участь 5126 пацієнтів віком від 45 років із хронічною стабільною стенокардією, які отримували стандартну антиангінальну терапію та мали високий ризик серцево-судинних захворювань, визначений за такими показниками: 1) попередній інфаркт міокарда або 2) коронарне артеріальне шунтування, або 3) захворювання коронарної артерії, підтверджене ангіографією, чи позитивний тест на фізичне навантаження протягом останніх двох років разом з одним із наступних: гіпертрофія лівого шлуночка на ЕКГ, фракція викиду лівого шлуночка ≤ 45% або кінцевий діастолічний викид > 55 мм, вік ≥ 65 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання периферичних судин, або цереброваскулярне захворювання.
Пацієнтів виключали з дослідження, якщо вони отримували сульфонілсечовину, оскільки вважалось, що у таких пацієнтів лікування може не принести користі (сульфонілсечовина має здатність закривати калієві канали, через що може виступати антагоністом певних ефектів нікорандилу). Спостереження після дослідження для аналізу кінцевого показника продовжувалось від 12 до 36 місяців із середнім значенням 1,6 року.
Комбінований основний кінцевий показник (летальний наслідок від ішемічної хвороби серця (ІХС), нелетальний інфаркт міокарда або позапланова госпіталізація з приводу серцевого болю в грудях) спостерігався у 337 пацієнтів (13,1%), які отримували 20 мг нікорандилу 2 рази на добу, порівняно з 389 пацієнтами (15,5%), які отримували плацебо (співвідношення ризику 0,83; 95% довірчий інтервал (ДІ) — від 0,72 до 0,97; р = 0,014).
Фармакокінетика.
Фармакокінетика нікорандилу лінійна — від 5 до 40 мг.
Абсорбція
Після перорального прийому нікорандил швидко і повністю абсорбується у шлунково-кишковому тракті, незалежно від вживання їжі. Абсолютна біодоступність становить близько 75%. Суттєвого ефекту пресистемного метаболізму немає. Максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) досягається приблизно через 30–60 хвилин. Концентрація в плазмі і площа під фармакокінетичною кривою (AUC) демонструє лінійну пропорційність дози.
При повторному внутрішньому прийомі (2 рази на добу) швидко досягається стабільний стан (протягом 4–5 днів). У стабільному стані норма накопичення (на основі AUC) становить близько 2 для таблетки 20 мг і 1,7 — для таблетки 10 мг 2 рази на добу.
Розподіл
Розподіл препарату по всьому організму залишається стабільним у межах терапевтичного діапазону, незалежно від дози.
Об’єм розподілу нікорандилу після внутрішньовенного введення становить 1,04 л/кг маси тіла. Нікорандил лише у незначній мірі зв’язується з білками плазми людини (зв’язана фракція становить приблизно 25%).
Біотрансформація
Нікорандил метаболізується в основному у печінці шляхом денітрації з утворенням низки сполук, що не мають серцево-судинної активності. У плазмі на незмінений нікорандил припадає 45,5% радіоактивної AUC, а на спиртовий метаболіт, N-(20гідроксіетил)-нікотинамід, — 40,5%. На інші метаболіти припадає 20% радіоактивної AUC.
Нікорандил виводиться в основному із сечею у вигляді метаболітів, оскільки в сечі людини міститься менше 1% препарату від введеної дози у незміненому вигляді (0–48 годин). Найпоширенішим метаболітом є N-(2-гідроксіетил)-нікотинаміду (приблизно 8,9% від отриманої дози протягом 48 годин), потім — нікотинурова кислота (5,7%), нікотинамід (1,34%), N-метил-нікотинамід (0,61%) і нікотинова кислота (0,40%). Ці метаболіти являють собою основний результат транформації нікорандилу.
Виведення
Зменшення концентрації у плазмі відбувається у два етапи:
— швидка фаза виведення: період напіввиведення становить близько 1 години, що становить 96% експозиції в плазмі;
— повільна фаза виведення: настає приблизно через 12 годин після перорального прийому дози 20 мг 2 рази на добу.
Після внутрішньовенного введення 4–5 мг (5 хв інфузії) загальний кліренс становив приблизно 40–55 л/годину.
Нікорандил та його метаболіти виводяться переважно із сечею, фекальний шлях виведення становить дуже незначну частину.
Особливі групи пацієнтів
У групах ризику (люди літнього віку, пацієнти із хворобою печінки та хворі на хронічну ниркову недостатність) не виявлено клінічно значущих змін профілю фармакокінетики нікорандилу.
Фармакокінетична взаємодія
Метаболізм нікорандилу не зазнає суттєвих змін під впливом циметидину або рифампіціну, інгібітора та індукторамікросомальних оксидаз печінки, відповідно.