Налбен р-р д/ин. 10 мг/мл амп. 1 мл

По 1 мл в ампулі, по 5 ампул у контурній упаковці, по 1 контурній упаковці у картонній коробці.

Розчин для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин, вільний від видимих включень.

Фармакодинаміка. Налбуфіну гідрохлорид є агоністом каппа-опіоїдних рецепторів та антагоністом мю-опіоїдних рецепторів. Налбуфін — сильнодіючий анальгетик, його знеболювальна дія по суті еквівалентна дії морфіну у міліграмах до дозування приблизно 30 мг. Активність опіоїдних антагоністів налбуфіну на чверть нижче, ніж у налорфину, і в 10 разів більше, ніж у пентазоцину. Налбуфін може спричиняти пригнічення дихання тією ж мірою, що й еквівалентні аналгезивні дози морфіну. Проте налбуфін проявляє ефект насичення, отже збільшення дози вище 30 мг не викликає подальшого пригнічення дихання за умови відсутності інших активних щодо центральної нервової системи (ЦНС) препаратів, що впливають на дихання. Налбуфін сам по собі має потужну опіоїдну антагоністичну активність у дозах, рівних або менших, ніж його анальгетична доза. При введенні після або одночасно з агоністами мю-опіоїдних рецепторів (наприклад, з морфіном, оксиморфоном, фентанілом) налбуфін може частково зменшувати або усувати викликане ними пригнічення дихання. Налбуфін може спричиняти синдром відміни у пацієнтів, залежних від опіоїдних препаратів. Налбуфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які регулярно отримували мю-опіоїдні анальгетики. Вплив на центральну нервову систему Налбуфін викликає пригнічення дихання шляхом прямого впливу на дихальні центри стовбура головного мозку. Пригнічення дихання полягає у зниженні чутливості дихальних центрів стовбура головного мозку до збільшення тиску вуглекислого газу і до електростимуляції. Однак може спостерігатися ефект насичення для пригнічення дихання, спричиненого налбуфіном. Незважаючи на те, що налбуфін є змішаним агоністом/антагоністом, налоксон може нейтралізувати його пригнічувальні респіраторні ефекти. Налбуфін викликає міоз навіть у повній темряві. Точкові зіниці є ознакою передозування опіоїдів, але не є патогномонічним симптомом (наприклад, ураження варолієвого мосту геморагічного або ішемічного походження можуть мати аналогічні симптоми). Через гіпоксію у результаті передозування може спостерігатися виражений мідріаз, а не міоз. Вплив на шлунково-кишковий тракт та інші гладкі м’язи Налбуфін викликає зниження моторики, пов’язане з підвищенням тонусу гладких м’язів антрального відділу шлунка і дванадцятипалої кишки. Перетравлення їжі в тонкому кишечнику затримується, і зменшуються пропульсивні скорочення. Пропульсивні хвилі перистальтики в товстій кишці зменшуються, а тонус може підвищуватися до спазму, що призводить до запору. Інші опіоїдні ефекти можуть включати зниження секреції жовчовивідних шляхів і підшлункової залози, спазм сфінктера Одді і тимчасове підвищення рівня амілази в сироватці. Вплив на серцево-судинну систему При застосуванні налбуфіну під час анестезії повідомлялося про більш високу частоту брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін перед операцією. Опіоїди спричиняють периферичне розширення судин, що може призвести до ортостатичної гіпотензії або непритомності. Прояви вивільнення гістаміну і/або периферичної вазодилатації можуть включати свербіж, гіперемію, почервоніння очей, пітливість та/або ортостатичну гіпотензію. Вплив на ендокринну систему Опіоїди пригнічують секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизолу і лютеїнізуючого гормону (ЛГ) у людей (див. розділ «Побічні реакції»). Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (СТГ— соматотропний гормон) та секрецію підшлунковою залозою інсуліну і глюкагону. Тривале застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну вісь, призводячи до дефіциту андрогенів, який може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, аменореєю або безпліддям. Причинна роль опіоїдів в клінічному синдромі гіпогонадізму невідома, оскільки різні медичні, фізичні і психологічні чинники стресу та спосіб життя, що можуть впливати на рівні гонадних гормонів, не контролювалися належним чином в дослідженнях, проведених на сьогоднішній день (див. розділ «Побічні реакції»). Вплив на імунну систему На моделях in vitro та на тваринах було показано, що опіоїди по-різному впливають на компоненти імунної системи. Клінічне значення цих результатів невідоме. В цілому, ефекти опіоїдів мають помірно імуносупресивний характер. Співвідношення концентрації і ефективності Мінімальна ефективна анальгетична концентрація буде широко варіюватися у пацієнтів, особливо у тих пацієнтів, які раніше отримували сильнодіючі опіоїди-агоністи. Мінімальна ефективна анальгетична концентрація налбуфіну для будь-якого окремого пацієнта може з часом збільшуватися через посилення болю, появу нового больового синдрому та/або розвиток толерантності до анальгетиків. Фармакокінетика. Дія налбуфіну починається протягом 2–3 хвилин після внутрішньовенного введення і менш ніж через 15 хвилин після підшкірної або внутрішньом’язової ін’єкції. Період напіввиведення налбуфіну з плазми становить 5 годин. У клінічних дослідженнях тривалість знеболювальної дії становила від 3 до 6 годин. Метаболічний шлях налбуфіну не визначений, але, ймовірно, метаболізм відбувається у печінці.

Анальгетики. Опіоїди. Похідні морфінану. Код АТХ N02А F02.

Бензодіазепіни та інші депресанти центральної нервової системи (ЦНС) Хоча налбуфін проявляє активність антагоніста опіоїдів, є докази того, що у пацієнтів без опіоїдної залежності він не буде протидіяти опіоїдним анальгетикам, що вводяться безпосередньо перед, одночасно або відразу після ін’єкції налбуфіну. Отже, через адитивні фармакологічні ефекти одночасний прийом інших опіоїдних анальгетиків, бензодіазепінів або інших депресантів ЦНС, таких як алкоголь, інших седативних/снодійних засобів, анксіолитиків, транквілізаторів, міорелаксантів, загальних анестетиків, нейролептиків та інших опіоїдів збільшує ризик пригнічення дихання, сильної седації, коми і смерті. Необхідно дотримуватися обережності при одночасному призначенні цих препаратів пацієнтам, у яких альтернативні варіанти лікування не забезпечують очікуваний результат. Потрібно застосовувати найнижчу дозу протягом якомога коротшого періоду і ретельно спостерігати за пацієнтами щодо ознак пригнічення дихання та седативного ефекту. Серотонінергічні препарати Одночасне застосування опіоїдів з іншими препаратами, що впливають на систему серотонінергічних нейромедіаторів, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, триптани, антагоністи серотонінових 5-НТ3-рецепторів, які впливають на систему нейротрансмітерів серотоніну (наприклад, міртазапін, тразодон, трамадол), інгібітори моноаміноксидази (МАО) (призначені для лікування психічних розладів, а також інші препарати, такі як лінезолід і метиленовий синій для внутрішньовенного введення), призводило до серотонінового синдрому. Якщо одночасного застосування неможливо уникнути, потрібно ретельно спостерігати за пацієнтами, особливо на початку лікування та при корегуванні дози. Якщо є підозра на серотоніновий синдром, застосування препарату слід припинити. Міорелаксанти Налбуфін може посилювати нервово-м’язову блокаду міорелаксантів і підвищувати ступінь пригнічення дихання. Потрібно спостерігати за пацієнтами щодо ознак пригнічення дихання, яке може бути більш серйозним, ніж очікувалося, і за необхідності зменшити дозу налбуфіну та/або міорелаксанту. Діуретики Опіоїди можуть знижувати ефективність діуретиків, спричиняючи вивільнення антидіуретичного гормону. Потрібно спостерігати за пацієнтами щодо ознак зниження діурезу та/або впливу на артеріальний тиск і при необхідності збільшити дозу діуретика. Антихолінергічні препарати. Одночасний прийом антихолінергічних препаратів збільшує ризик затримки сечі і/або важких запорів, що може призвести до паралітичної непрохідності кишечнику. Необхідно спостерігати за пацієнтами щодо ознак затримки сечі або зниження перистальтики шлунка при одночасному застосуванні налбуфіну з антихолінергічними препаратами. Інгібітори МАО Взаємодія інгібіторів МАО (наприклад, фенелзин, транілципромін, лінезолід) з опіоїдами може проявлятися у вигляді серотонінового синдрому або опіоїдної токсичності (наприклад, пригнічення дихання, кома). Не слід застосовувати налбуфін пацієнтам, які приймають інгібітори MAO, і протягом 14 днів після припинення їх прийому. Якщо необхідне термінове застосування опіоїдів, застосовують початкову тест-дозу з частим додаванням малих доз до досягнення адекватного контролю болю, уважно стежачи за артеріальним тиском, симптомами з боку ЦНС і диханням.

діюча речовина: nalbuphine; 1 мл розчину містить 10 мг налбуфіну гідрохлориду; допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію цитрат, кислота лимонна безводна, натрію гідроксид, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Безпека та ефективність застосування налбуфіну у дітей та підлітків (віком до 18 років) не вивчалися.

Больовий синдром достатньо сильної інтенсивності, який потребує застосування опіоїдного анальгетика, якщо альтернативні методи лікування не дають очікуваного результату. НАЛБЕН може також застосовуватися як додатковий засіб при проведенні збалансованої анестезії; для знеболення в перед- та післяопераційний період, для знеболення під час пологів. Обмеження застосування Через ризик виникнення залежності, зловживання та неправильного застосування опіоїдів, навіть у рекомендованих дозах (див. розділ «Особливості застосування»), налбуфін слід застосовувати тільки пацієнтам, у яких альтернативні засоби лікування (наприклад, неопіоїдні анальгетики): не переносились або їх переносимість не очікується; не забезпечили адекватне знеболення або таке не очікується.

Підвищена чутливість до налбуфіну гідрохлориду або до будь-якого з компонентів лікарського засобу. Відома або потенційна шлунково-кишкова непрохідність, включаючи паралітичну непрохідність кишечнику. Гострий біль у животі при підозрі на апендицит або панкреатит. Виражене пригнічення дихання або виражене пригнічення ЦНС, підвищений внутрішньочерепний тиск, травма голови, гостре алкогольне отруєння, алкогольний делірій, судоми. Гостра або тяжка бронхіальна астма, хронічна обструкція дихальних шляхів або астматичний статус. Гостра дихальна недостатність, підвищений рівень вуглекислого газу у крові, легеневе серце. Одночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО) або застосування налбуфіну протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО. Не застосовувати при легкому болю, який можна лікувати за допомогою інших знеболювальних препаратів. Протипоказано застосовувати жінкам у період вагітності та годування груддю.

Лікарський засіб повинні вводити тільки медичні працівники, що пройшли спеціальний курс із застосування внутрішньовенних анестетиків та тактики управління респіраторними ефектами сильнодіючих опіоїдів. Необхідна наявність у швидкій доступності налоксону, відповідного реанімаційного та інтубаційного обладнання, а також кисню. Перед введенням препарату слід перевірити ампули візуально щодо наявності твердих часток та забарвлення розчину. Лікарський засіб призначений для внутрішньовенного, внутрішньом’язового та підшкірного введення. При застосуванні налбуфіну протягом 12 годин до та 12–24 годин після оперативного втручання слід дотримуватися обережності. Швидке внутрішньовенне введення опіоїдних анальгетиків збільшує ризик виникнення гіпотонії та пригнічення дихання. При гострому болю застосовувати налбуфін рекомендується протягом максимум 7 днів у найнижчій дозі, яка забезпечує адекватне знеболювання. Усі дози опіоїдів несуть у собі ризик летальних або нелетальних побічних явищ. Цей ризик збільшується при збільшенні дози. Якщо налбуфін використовується більше 7 днів для лікування хронічного неракового, непаліативного болю, рекомендується не перевищувати 90 мг налбуфіну на добу. У кожного пацієнта потрібно оцінювати ризик перед призначенням налбуфіну, оскільки ймовірність виникнення серйозних побічних ефектів залежить від тривалості лікування, рівня болю, а також від рівня терпимості пацієнта. Крім того, рівень болю слід регулярно контролювати, щоб підтвердити найбільш оптимальну дозу та необхідність подальшого використання налбуфіну. Дозування необхідно розраховувати для кожного пацієнта індивідуально, враховуючи інтенсивність болю, відповідь на препарат, попередній досвід лікування анальгетиками і фактори ризику залежності, зловживання і неправильного використання (див. розділ «Особливості застосування»). Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами щодо пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії і після збільшення дозування налбуфіну та проводити відповідну корекцію дози. Знеболення Звичайна рекомендована доза налбуфіну для дорослих вагою 70 кг становить 10 мг, в разі потреби введення дози можна повторювати кожні 3–6 годин. Дозування необхідно корегувати відповідно до серйозності болю, фізичного стану пацієнта та з урахуванням прийому пацієнтом інших лікарських засобів (див. розділ «Особливості застосування»). Максимальна разова доза становить 20 мг, максимальна добова доза — 160 мг. Застосування особливим групам пацієнтів (пацієнти з порушенням функції нирок або печінки, літні пацієнти) — див. розділ «Особливості застосування». Комбінована анестезія Застосування налбуфіну у комбінованій анестезії потребує більших доз, ніж рекомендовані для знеболювання. Доза налбуфіну для введення в наркоз — від 0,3 до 5 мг/кг внутрішньовенно протягом 10–15 хвилин; у разі потреби вводять підтримувальні дози від 0,25 до 0,5 мг/кг. Застосування налбуфіну може супроводжуватися пригніченням дихання, яке можна усунути за допомогою опіоїдного антагоніста налоксону. Як складову регіонарної анестезії, налбуфін можна використовувати в дозах від 0,2 мг/кг до 0,5 мг/кг маси тіла. Налбуфін забезпечує седацію та додаткове знеболення при анестезії луночкового нерва, спинномозковій анестезії, регіонарній нервовій блокаді, блокаді кінцівок тощо. Титрування дози Належна оптимізація доз, розрахованих для полегшення болю, повинна бути спрямована на введення найнижчої дози, яка дозволить досягти оптимального балансу між усуненням болю і побічними ефектами, пов’язаними з опіоїдами. Коригування дози має ґрунтуватися на клінічній реакції пацієнта. Коригування або зменшення дози Фізична залежність, із психологічною залежністю або без неї, як правило, виникає при постійному прийомі опіоїдів, включаючи налбуфін. Симптоми відміни можуть виникати після різкого припинення терапії. Ці симптоми можуть включати: біль в тілі, діарею, мурашки по шкірі, втрату апетиту, нудоту, нервозність або неспокій, нежить, чхання, тремор, спазми шлунка, тахікардію, проблеми зі сном, незвичне підвищення потовиділення, серцебиття, лихоманку невідомого походження, слабкість та позіхання. Після успішного купірування помірного та сильного болю слід пробувати поступово знижувати дозу опіоїдів. Зменшення дози або повне припинення прийому може стати можливим у разі зміни загального або психічного стану пацієнта. Пацієнтам, які отримують тривалу терапію, слід поступово припиняти прийом препарату, якщо він більше не потрібен для купірування болю. Зниження дози повинно бути індивідуальним і проводитися під наглядом лікаря. Пацієнти повинні бути проінформовані про те, що зменшення дози або припинення прийому опіоїдів знижує їх толерантність до цих препаратів. Якщо лікування необхідно відновити, пацієнту слід почати з мінімальної дози і поступово збільшувати дозу, щоб уникнути передозування. Припинення прийому Якщо пацієнт, який приймав налбуфін тривалий час і може мати фізичну залежність, більше не потребує терапії налбуфіном, дозу необхідно поступово зменшувати на 25–50% кожні 2–4 дні, уважно спостерігаючи за появою ознак і симптомів відміни. Якщо у пацієнта з’являються ці ознаки або симптоми, потрібно повернутися до попередньої дози і зменшувати дозу повільніше, збільшуючи інтервал між зменшенням дози або зменшуючи величину зміни дози, або і те й інше. Не можна раптово припиняти застосування налбуфіну фізично залежним пацієнтам (див. розділ «Особливості застосування»). Пропущена доза Якщо було пропущено введення дози, наступну дозу слід ввести в наступний запланований час і в звичайній кількості.

Седативний ефект Седативний ефект — частий побічний ефект опіоїдних анальгетиків, особливо у людей, які раніше не приймали опіоїди. Седативний ефект також може відбуватися частково через те, що пацієнти зазвичай відновлюють сили від тривалої втоми після полегшення постійного болю. У більшості пацієнтів розвивається резистентність до седативних ефектів опіоїдів протягом 3–5 днів, і, якщо седативний ефект не є тяжким, не потрібно буде ніякого лікування, крім заспокоєння. Якщо надмірний седативний ефект зберігається більше кількох днів, дозу опіоїдів слід зменшити і досліджувати альтернативні причини. Деякі з них: одночасне лікування депресантами ЦНС, печінкова або ниркова дисфункція, метастази в мозок, гіперкальціємія і дихальна недостатність. Після зменшення дози її можна обережно збільшити знову через три або чотири дні, якщо є очевидним, що біль погано контролюється. Запаморочення і нестійкість можуть бути викликані постуральною гіпотензією, особливо у літніх або ослаблених пацієнтів. Ці прояви можуть зменшитися, якщо пацієнт ляже. Нудота і блювання Нудота є частим побічним ефектом на початку терапії опіоїдними анальгетиками і, як вважають, виникає в результаті активації хеморецепторної тригерної зони, стимуляції вестибулярного апарату і затримки випорожнення шлунка. Частота нудоти знижується після продовження лікування опіоїдними анальгетиками. Під час призначення опіоїдної терапії при хронічному болю слід розглянути також можливість звичайного призначення протиблювотного засобу. У онкохворих пацієнтів дослідження нудоти повинно включати такі причини, як запор, непрохідність кишечника, уремію, гіперкальціємію, гепатомегалію, пухлинну інвазію черевного сплетення та одночасне застосування препаратів з еметогенними властивостями. Постійна нудота, що не зменшується при зменшенні дози, може бути викликана опіоїдним стазом шлунка та може супроводжуватися іншими симптомами, включаючи анорексію, відчуття швидкого насичення, блювання та відчуття переповнення шлунка. Ці симптоми піддаються хронічному лікуванню шлунково-кишковими прокінетичними препаратами. Запор Практично у всіх пацієнтів виникає запор при постійному прийомі опіоїдів. У деяких пацієнтів, особливо у літніх людей або у прикутих до ліжка, може статися закупорка калових мас. Важливо попередити про це пацієнтів і встановити відповідний режим управління кишечником на початку тривалої опіоїдної терапії. При необхідності слід використовувати стимулювальні проносні лікарські засоби та ​​інші відповідні заходи. Оскільки каловий завал може проявлятися у вигляді діареї переповнення, у пацієнтів, які отримують опіоїдну терапію, слід виключити наявність запору до початку лікування діареї. У ході клінічних досліджень ін’єкційного налбуфіну найчастішою побічною реакцією у 1066 пацієнтів, яка спостерігалась у 36% пацієнтів, був седативний ефект. З меншою частотою спостерігалися такі реакції: пітливість та липкість шкіри у 9% пацієнтів, нудота та блювання (6%), запаморочення та вертиго (5%), сухість у роті (4%) і головний біль (3%). Інші побічні реакції, що виникли з частотою 1% або менше, були такі. З боку ЦНС: нервозність, депресія, неспокій, плач, ейфорія, дезорієнтація, ворожість, незвичні сни, сплутаність свідомості, непритомність, галюцинації, дисфорія, почуття тяжкості, оніміння, поколювання, відчуття нереальності. Було продемонстровано, що частота психотоміметичних ефектів, таких як відчуття нереальності, деперсоналізація, маячня, дисфорія та галюцинації, нижча, ніж у пентазоцину. З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, гіпотензія, брадикардія, тахікардія. З боку шлунково-кишкового тракту: спазми, диспепсія, гіркота у роті. З боку респіраторної системи: пригнічення дихання, задишка, астма. З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, печіння, кропив’янка. Інше: утруднення мовлення, позиви до сечовипускання, помутніння зору, гіперемія і припливи. Алергічні реакції: після застосування налбуфіну були зареєстровані анафілактичні/анафілактоїдні та інші серйозні реакції гіперчутливості, які можуть потребувати застосування негайного підтримувального лікування. Ці реакції можуть включати шок, респіраторний дистрес-синдром, зупинку дихання, брадикардію, зупинку серця, гіпотензію або набряк гортані. Деякі з цих алергічних реакцій можуть бути небезпечними для життя. Повідомлялося про інші реакції алергічного типу, включаючи стридор, бронхоспазм, дихання зі свистом, набряк, висип, свербіж, нудоту, блювання, потовиділення, слабкість і тремтіння. Післяреєстаційний досвід Нижченаведені побічні реакції були виявлені у післяреєстраційний період. Оскільки про ці реакції повідомляється добровільно і розмір популяції, де виявлялися побічні реакції, не визначений, неможливо точно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом препарату. Біль у животі, гіпертермія, пригніченість або втрата свідомості, сонливість, тремор, неспокій, набряк легенів, збудження, судоми і реакції в місці ін’єкції, такі як біль, набряк, почервоніння, печіння і відчуття жару. Повідомлялося про смерть від важких алергічних реакцій при застосуванні налбуфіну. Повідомлялося про загибель плода при введенні налбуфіну матері під час пологів. Дефіцит андрогенів Хронічне вживання опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну вісь, призводячи до дефіциту андрогенів, який може проявлятися у вигляді низького лібідо, імпотенції, еректильної дисфункції, аменореї або безпліддя. Причинна роль опіоїдів в клінічному синдромі гипогонадизму невідома, оскільки в дослідженнях, проведених на сьогоднішній день, різні медичні, фізичні фактори, спосіб життя і психологічні фактори стресу, які можуть впливати на рівні гонадних гормонів, не контролювалися належним чином. Пацієнти із симптомами андрогенної недостатності повинні пройти лабораторне обстеження. Серотоніновий синдром: при одночасному прийомі опіоїдів із серотонінергічними препаратами повідомлялося про випадки серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану. Наднирковозалозна недостатність: повідомлялося про випадки наднирковозалозної недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше після тривалого застосування (понад один місяць). Повідомлення про підозрювані небажані реакції Повідомлення про підозрювані небажані реакції після реєстрації лікарського засобу мають велике значення. Це дає змогу вести моніторинг співвідношення користі/ризику застосування лікарського засобу. Спеціалісти галузі охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані небажані реакції за допомогою державної системи фармаконагляду.

Симптоми. Гостре передозування тільки налбуфіну може проявлятися пригніченням дихання і дисфорією. Гостре передозування налбуфіну та інших опіоїдів або депресантів ЦНС може проявлятися пригніченням дихання, сонливістю, що переходить у ступор або кому, в’ялістю скелетних м’язів, холодною і липкою шкірою, звуженими зіницями і, в деяких випадках, набряком легенів, брадикардією, гіпотонією, частковою або повною обструкцією дихальних шляхів, атиповим хропінням і смертю. Помітний мідріаз, але не міоз, може спостерігатися у разі гіпоксії при передозуванні. Лікування. У разі передозування першочерговими заходами є відновлення вільної прохідності та захист дихальних шляхів і, при необхідності, застосування допоміжної або контрольованої вентиляції. У разі циркуляторного шоку і набряку легенів необхідно застосовувати інші підтримувальні заходи (включаючи кисень і вазопресори). При зупинці серця або аритмії потрібно застосовувати сучасні методи життєзабезпечення. Антагоністи опіоїдів налоксон або налмефен є специфічними антидотами у випадках пригнічення дихання, спричиненого передозуванням опіоїдів. У разі клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу при передозуванні налбуфіну необхідно застосовувати антагоніст опіоїдів. Антагоністи опіоїдів не слід призначати за відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу. Оскільки очікується, що тривалість відміни опіоїдів буде меншою, ніж тривалість дії налбуфіну, необхідно спостерігати за пацієнтом до повного відновлення дихання. Якщо реакція на опіоїдний антагоніст неповна або короткочасна, потрібно ввести додатковий антагоніст згідно з рекомендаціями щодо його застосування. У пацієнтів, фізично залежних від опіоїдів, введення рекомендованої звичайної дози антагоніста спричинить гострий синдром відміни. Ступінь тяжкості симптому відміни буде залежати від ступеня фізичної залежності і дози введеного антагоніста. Якщо необхідне лікування серйозного пригнічення дихання у фізично залежного пацієнта, введення антагоніста слід починати з обережністю, додаючи дози антагоніста, менші, ніж зазвичай.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.