Ламивудин табл. п/о 150 мг контейн. № 60

По 60 таблеток у контейнері. По 1 контейнеру у пачці з картону.

Таблетки, вкриті оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки ромбовидної форми, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору з верхньою і нижньою опуклими поверхнями, з рискою для поділу на кожній стороні. На розламі під лупою видно ядро, оточене одним суцільним шаром.

Основний механізм дії ламівудину – пригнічення зворотної транскриптази ВІЛ. Трифосфат ламівудину є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 та ВІЛ-2 in vitro, він також активний відносно зидовудинстійких штамів ВІЛ. Ламівудин у комбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 і збільшує кількість CD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування захворювання та летальності від нього. Продемонстровано синергізм ламівудину і зидовудину щодо пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні резистентності до ламівудину у зидовудинстійких штамів вірусу може відновитися чутливість до зидовудину. In vitro препарат чинить слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії і клітини кісткового мозку, що свідчить про його широкий терапевтичний індекс.

Біодоступність ламівудину становить 80-85 %. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається у середньому через 1 годину і при застосуванні у середній терапевтичній дозі (4 мг/кг/добу у 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1-1,9 мкг/мл. Сmax знижується при одночасному прийомі препарату з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі. Застосування таблеток у подрібненому вигляді з невеликою кількістю їжі або рідини не буде мати впливу на фармацевтичну якість препарату і тому не буде мати впливу на клінічний ефект від його застосування за умови, що пацієнт прийме 100 % подрібненої таблетки одразу після подрібнення. Такий висновок базується на фізико-хімічних та фармакокінетичних властивостях активного інгредієнта і даних профілю розчинення у воді таблеток, що містять ламівудин. Середній об’єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення – 5-7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми крові. Деякі дані свідчать про проникнення ламівудину у центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2-4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину у спинномозковій рідині та плазмі становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме. Середній системний кліренс ламівудину – приблизно 0,32 л/кг на годину, виводиться він головним чином нирками (> 70 %) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (< 10 %) – шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений період напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину (5-7 годин). Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок незалежно від того, чи є це наслідком хвороби нирок, чи віковим явищем. У таких випадках необхідна корекція дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Імовірність взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька через обмежений метаболізм, незначне зв’язування з білками крові та майже повне виведення ламівудину нирками у незміненому стані. Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібна до такої у дорослих, однак абсолютна біодоступність розчину для перорального застосування (55-65 %) була нижча та більш варіабельна у дітей віком до 12 років. Системний кліренс у дітей віком до 12 років був вищий і знижувався, досягаючи рівня, як у дорослих (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Дослідження показали, що одноразове застосування рекомендованої добової дози ламівудину (як таблеток, так і розчину для перорального застосування) має такі ж показники AUC0-24, як і дворазове застосування. При рекомендованих режимах дозування середні показники AUC0-24 становлять приблизно 7,1-13,7, що можна порівняти з показниками AUC0-24 при одноразовому режимі застосування рекомендованої добової дози ламівудину дорослим пацієнтам.

Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Ламівудин. Код АТХ J05А F05.

Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді. Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з препаратами, що застосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція з участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші активні речовини (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Активні речовини, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно, не призводять до клінічно значимої взаємодії з ламівудином. Рибавірин. Хоча немає жодних доказів фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії при одночасному прийомі рибавірину та ламівудину, відзначалися випадки печінкової декомпенсації (іноді летальні) у пацієнтів, інфікованих ВІЛ та гепатитом С, які отримували комбіноване лікування антиретровірусними препаратами та інтерфероном-альфа з рибавірином або без такого. Зидовудин. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28%) при одночасному застосуванні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Залцитабін. Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому ламівудин не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном. Метаболізм ламівудину не передбачає участі ферментів CYP3A, тому взаємодія з лікарськими засобами, що метаболізуються системою ферментів CYP3A, малоймовірна. Ко-тримоксазол. Застосування триметоприму/сульфаметоксазолу 160 мг/800 мг (ко-тримоксазол) призводить до збільшення концентрації ламівудину на 40% у зв’язку з наявністю триметоприму у його складі, але клінічно значного ефекту не очікується. Необхідності в корекції доз ламівудину немає, якщо у пацієнта не спостерігається ниркової недостатності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Пацієнт повинен контролюватися на предмет токсичності ламівудином у разі вираженого порушення функції нирок або якщо використовуються високі дози триметоприму/сульфаметоксазолу (наприклад, для лікування пневмонії Pneumocystis jirovecii). Таблетки Ламівудину не слід приймати з іншими лікарськими засобами, що містять ламівудин (див. розділ «Особливості застосування»). Ламівудин in vitro пригнічує внутрішньоклітинне фосфорилювання кладрибіну, призводячи до потенційного ризику втрати ефективності кладрибіну у разі поєднаного клінічного застосування. Деякі клінічні повідомлення також підтверджують можливу взаємодію між ламівудином та кладрибіном. Тому поєднане застосування ламівудину з кладрибіном не рекомендують (див. розділ «Особливості застосування»).

действующее вещество: ламивудин; 1 таблетка содержит ламивудина 150 мг; другие составляющие: целлюлоза микрокристаллическая, натрия крахмальгликолят (тип А), магния стеарат, гипромелоза (гидроксипропилметилцеллюлоза), титана диоксид (Е 171), полисорбат 80, полиэтиленгликоль 400 (макрогол 40

Застосовувати для лікування дітей з масою тіла від 14 кг. Дітям віком від 3 місяців застосовують препарат у формі розчину для перорального застосування.

Ламівудин у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами призначений для лікування ВІЛ-інфекції.

Препарат протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до ламівудину або до інших компонентів препарату в анамнезі.

Лікування ламівудином призначає спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Ламівудин можна приймати незалежно від вживання їжі. З метою гарантування прийому повної дози препарату бажано таблетку проковтувати цілою, без подрібнення. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу таблетку, можна застосувати препарат у формі розчину для внутрішнього застосування. Також таблетку можна подрібнити та додати до невеликої кількості їжі або рідини, які слід вжити одразу. Дорослі та підлітки з масою тіла не менше 30 кг Рекомендована доза ламівудину — 300 мг на добу (1 таблетка 2 рази на добу або 2 таблетки 1 раз на добу). Діти з масою тіла від 21 до 30 кг Рекомендована доза ламівудину — ½ таблетки вранці та 1 таблетка ввечері або 1½ таблетки 1 раз на добу. Діти з масою тіла від 14 до 21 кг Рекомендована доза ламівудину — ½ таблетки 2 рази на добу або 1 таблетка 1 раз на добу. Діти з масою тіла до 14 кг Рекомендується приймати препарат у формі розчину для перорального застосування. Діти віком до 3 місяців Даних щодо застосування препарату цій віковій групі пацієнтів недостатньо. Пацієнти з нирковою недостатністю У хворих із помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності концентрація ламівудину підвищується через знижений кліренс, тому дози для пацієнтів із кліренсом креатиніну менше 50 мл/хв слід зменшити. Для дітей з нирковою недостатністю доза зменшується у тому ж процентному співвідношенні.

Кліренс креатиніну, мл/хв	Початкова доза	Підтримувальна доза
50 > Кл. кр ≥ 30	150 мг	150 мг 1 раз на добу
Кл. кр. < 30	Оскільки необхідне призначення доз менше 150 мг, рекомендується використовувати розчин для перорального застосування

Пацієнти з печінковою недостатністю Дані, отримані при лікуванні пацієнтів з помірною і тяжкою печінковою недостатністю, показують, що ламівудин не має істотного впливу на функцію печінки. Тому необхідності у корекції дози в цьому випадку немає. Пацієнти літнього віку Спеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагу цій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад зниженням функції нирок і зміною гематологічних показників.

Повідомлялося про певну побічну дію під час лікування ВІЛ-інфекції із застосуванням ламівудину як окремо, так і в поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами. У багатьох випадках залишилося нез’ясованим, чи пов’язана побічна дія із застосуванням препарату, чи вона є наслідком самого захворювання. Для визначення частоти виникнення побічних ефектів застосовується така класифікація: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000). Гематологічні показники. Нечасто: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія. Дуже рідко: істинна еритроцитарна аплазія. Метаболізм та розлади травлення. Часто: гіперлактатемія. Рідко: лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»). Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»). Частота цього виникнення залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів. З боку нервової системи. Часто: головний біль, безсоння. Дуже рідко: парестезії. Описано випадки периферичної нейропатії. З боку дихальної системи. Часто: кашель, симптоми застуди. З боку шлунково-кишкового тракту. Часто: нудота, блювання, біль і спазм у верхній половині живота, діарея. Рідко: панкреатит, підвищення рівня амілази сироватки крові. З боку гепатобіліарної системи. Нечасто: минуще підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ). Рідко: гепатит. З боку шкіри. Часто: висипання, алопеція. Рідко: ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м’язової системи. Часто: артралгія, м’язові розлади. Рідко: рабдоміоліз. Інші. Часто: втомлюваність, погане самопочуття, гарячка. При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»). Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»). У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»). Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофією) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, зокрема із втратою периферичного підшкірного жиру, збільшенням кількості внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і накопиченням жиру у дорсоцервікальній ділянці («горб буйвола»). Під час імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса та аутоімунний гепатит), хоча їх початок є більш варіабельним і може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину (наведено в розділі «Особливості застосування»). Про випадки остеонекрозу повідомлялося головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Частота яких невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Симптоми. Дані про випадки гострого передозування у людей обмежені. Летальних випадків не було, всі пацієнти одужали. Специфічних явищ або симптомів, характерних для передозування, не виявлено. Лікування. У разі передозування за пацієнтом потрібно спостерігати і при необхідності застосовувати стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудин діалізується, можна застосовувати гемодіаліз, хоча цей спосіб лікування недостатньо вивчений.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

таблетки ромбовидної форми, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору з верхньою і нижньою опуклими поверхнями, з рискою для поділу на кожній стороні. На розламі під лупою видно ядро, оточене одним суцільним шаром.