Дозування для дорослих.

Лікування та профілактика виразки дванадцятипалої кишки та доброякісної виразки шлунка, у тому числі пов'язаних з прийомом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

Рекомендована доза для пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцятипалої кишки гоиться протягом 2 тижнів. Для пацієнтів, у яких не відбувається повного заживання подальше лікування протягом 2 тижнів. У важких або рецидивуючих випадках рекомендується 40 мг омепразолу на добу і загоєння зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом тесту на H . Pylori або при неможливості ерадикації&nbsp ;H . Рекомендована доза Pyloriстановить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Для деяких пацієнтів може бути достатня добова доза 10 мг. При недостатній терапії дозу можна збільшити до 40 мг.

При лікуванні виразки шлунка рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка шлунка гоиться протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу, рекомендується подальше лікування 4 тижнів. У важких або рецидивуючих випадках рекомендується 40 мг омепразолу на добу і загоєння зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Для профілактики рецидиву у пацієнтів з виразкою шлунка та недостатньою реакцією у відповідь на лікування рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на день.

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів, рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів загоєння настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам повного загоєння після початкового курсу рекомендується подальше лікування протягом 4 тижнів.

Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів, для пацієнтів, які мають підвищений ризик (вік 60, наявність у минулому виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, кровотечі у верхньому відділі шлунково-кишкового) становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу.

Ерадикація H. _ pylori при пептичній виразці. em>

При виборі антибактеріальних лікарських засобів для ерадикації H . Pylori слід враховувати індивідуальну переносимість препарату, місцеві особливості та вказівки щодо лікування .

- омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг 2 рази на добу протягом 1 тижня, або

- омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 2 рази на добу протягом 1 тижня, або

- омепразол 40 мг 1 раз на добу + амоксицилін 500 мг + метронідазол 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазол 500 мг) 3 рази на добу протягом 1 тижня.

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, в т. ч. рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів одужання настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не відбувається повного одужання після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 4 тижнів. Для пацієнтів з важким езофагітом рекомендується 40 мг омепразолу на добу, при цьому одужання зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Для тривалого лікування пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою рекомендована доза становить 10 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20 40 мг омепразолу 1 раз на добу.

При лікуванні симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Пацієнту може бути достатня доза 10 мг, дозу слід коригувати в індивідуальному порядку. Якщо не досягається бажано дозі 20 мг/добу, пацієнта слід додатково обстежити.

Лікування синдрому Золлінгера – Еллісона.

Для пацієнтів із синдромом Золлінгера – Еллісон підбір дози слід проводити індивідуально. Лікування триває до зникнення клінічних проявів хвороби. Рекомендована початкова доза становить 60 мг омепразолу 1 раз на добу. Спостереження за більш ніж 90% пацієнтів з тяжкими захворюваннями та недостатньою реакцією виявило ефективність підтримуючої терапії в дозах 20–120 мг/добу. Добову дозу вище 80 мг слід розподілити та застосовувати у 2 прийоми.

Дозування для дітей.

Діти від 1 року з масою тіла ≥ 10 кг.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Рекомендації з дозування:

Вік

Маса тіла

Дозування

≥ 1 рік

10–20 кг

10 мг* 1 раз на день.

При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 1 раз на день.

≥ 2 роки

Діти з масою тіла понад 20 кг.

20 мг 1 раз на день.

При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на день.

Лікування рефлюкс-езофагіту: тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі: тривалість лікування – 2-4 тижні. Якщо не досягається бажаного результату після 2-4 тижнів, пацієнта слід додатково обстежити.

Діти та підлітки віком від 4 років.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, викликаної H . pylori .< /em>

Призначати комбіновану терапію необхідно з урахуванням місцевих особливостей бактеріальної резистентності. Також слід враховувати тривалість лікування (від 7 до 14 днів) та застосування антибактеріальних препаратів. Лікування має проводитися під наглядом лікаря.

Рекомендації з дозування:

Маса тіла	Дозування
15–30 кг	Омепразол 10 мг* + амоксицилін 25 мг/кг маси тіла + кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла. Препарати приймати разом 2 рази на добу протягом 1 тижня
31–40 кг	Омепразол 20 мг + амоксицилін 750 мг + кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла. Препарати приймають разом 2 рази на добу протягом 1 тижня.
> 40 кг	Омепразол 20 мг + амоксицилін 1000 мг + кларитроміцин 500 мг. Препарати приймають разом 2 рази на добу протягом 1 тижня.

* При необхідності застосування дози 10 мг застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функцій нирок . Для пацієнтів з порушеннями функцій нирок не потрібне коригування дози (див. розділ Фармакокінетика).

Порушення функцій печінки. Для пацієнтів з порушеннями функцій печінки достатня доза 10–20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти похилого віку (>65 років). Для пацієнтів похилого віку не потрібно коригувати дозу (див. розділ Фармакокінетика).

Рекомендується приймати капсули вранці, бажано до їжі, не пошкоджуючи капсулу (капсули не слід розжовувати або розламувати) та запиваючи половиною склянки води.

Для пацієнтів з тяжкістю ковтання та дітей, які можуть пити або ковтати напівтверду їжу. Капсули можна відкрити та безпосередньо проковтнути вміст, запиваючи половиною склянки води або розмішати у слабокислій рідині, наприклад у будь-якому фруктовому соку, яблучному пюре або в негазованій воді. Таку суміш потрібно випити відразу після приготування протягом 30 хвилин. Перед прийомом суміш слід збовтати і запитати половиною склянки води. Не використовувати молоко або газування. з кишковорозчинним покриттям) не можна жувати.

Особливості застосування

При наявності будь-якого небезпечного симптому (наприклад, значна втрата маси тіла, не обумовлена дієтою; часте блювання дисфагія; блювання з домішкою крові або мелений) і коли є діагностована виразка шлунка або підозра на її наявність, слід виключити злоякісне захворювання, оскільки прийом препарату може маскувати його симптоми та затримувати встановлення правильного діагнозу.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінованого застосування атазанавіру з інгібітором протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо-або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з кахексією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В12 під час тривалої терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або після завершення лікування препаратом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, які метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значимість цієї взаємодії залишається незрозумілою. Як запобіжний захід, слід уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.

У хворих, які приймають інгібітори протонної помпи, включаючи омепразол, протягом не менше трьох місяців може виникнути тяжка гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії хворі застосовували препарат близько року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами, як стомлюваність, спазми м'язів, тетанія, судоми, делірій, запаморочення, шлуночкова аритмія. Проте слід пам'ятати, що у деяких випадках прояви може бути замасковані, що перешкоджає своєчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості хворих прояви гіпомагніємії зникають і стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни інгібіторів протонної помпи.

У пацієнтів, яким судилося тривале лікування або приймають ІПП разом з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), по можливості слід вимірювати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Тривале зменшення кислотності шлункового соку може призвести до збільшення кількості бактерій, присутніх у шлунково-кишковому тракті.

Лікування інгібіторами протонної помпи дещо підвищує ризик розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile у госпіталізованих пацієнтів.

У здорових добровольців відзначалося фармакокінетичне/фармакодинамічне взаємодія між клопідогрелом (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу всередину, тобто дозу, в 4 рази до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої дії (індукованої АДФ) на агрегацію тромбоцитів у середньому на 16%.

Застосування інгібіторів протонної помпи, особливо у високих дозах та тривалими курсами, може бути пов'язане з невеликим збільшенням ризику переломів, переважно у осіб похилого віку та за наявності додаткових факторів ризику. Незважаючи на те, що причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням омепразолу/езомепразолу та остеопоротичних переломів не було доведено, пацієнтам з ризиком прогресуючого остеопорозу або остеопоротичного перелому слід рекомендувати відповідне клінічне спостереження відповідно до діючих клінічних рекомендацій.

Подостроя шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

Застосування інгібіторів протонної помпи може бути пов'язане з надзвичайно рідкісними випадками ПШЧВ. Якщо виникають пошкодження, особливо на ділянках шкіри, що зазнають впливу сонця, і якщо вони супроводжуються артралгіями, пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою, а медичний фахівець повинен розглянути питання щодо припинення застосування омепразолу. У разі виникнення ПШЧВ після попереднього лікування інгібітором протонної помпи збільшується ризик виникнення ПШЧВ у разі застосування інших інгібіторів протонної помпи.

Вплив на результати досліджень

Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами рівні сироваткового гастрину можуть збільшуватися у відповідь на зменшення секреції соляної кислоти. Також може підвищуватись рівень хромограніну А (CgA) внаслідок зменшеної кислотності шлунка, що може впливати на результати досліджень нейроендокринних пухлин.

Доступні опубліковані дані свідчать про те, що прийом ІПП слід припинити за 5-14 днів до вимірювань CgA. Це запобігає помилковій інтерпретації рівнів CgA після застосування ІПП і дозволяє повернутися показникам до контрольного діапазону.

Якщо хромогранін А та рівня гастрину не повертаються до нормального рівня після початкового визначення, вимірювання слід повторити через 14 днів після завершення лікування інгібіторами протонної помпи.

Підвищена кількість ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) може бути пов'язана з підвищеними рівнями сироваткового гастрину, які можуть спостерігатися у деяких пацієнтів (як у дорослих, так і у дітей) протягом тривалого лікування препаратом. Передбачається, що ці дані не мають клінічного значення.

Для лікування хронічних захворювань дітям не слід застосовувати препарат довше, ніж рекомендовано.

При тривалому лікуванні, особливо понад 1 рік, пацієнт повинен перебувати під контролем.

Лікарський засіб містить лактозу та сахарозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні його застосовувати. Якщо у Вас встановлена нестерпність деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат.

Лікарський засіб містить метилпарагідроксибензоат (Е 218) та пропілпарагідроксибензоат (Е 216), які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).

Лікарський засіб містить кармоізин (Е 122), що може викликати алергічні реакції.